Путін «обнулив» Ялтинський пакт у крові українців

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Хтось потребує сонця та хліба (творення), а хтось – пітьми та крові (руйнувань), як от молох. Причому, не тільки вбиваючи українців, а й щодо самих росіян (маю на увазі все те, що відбувається на Московії).

Війна, віроломна по суті та формі, такою є і щодо самої Росії та росіян. Вони просто цього ще не усвідомили до кінця, а багато хто – взагалі не усвідомив; на жаль.

Це як феномен "відчуження" від самого себе, описаний Еріхом Фроммом у роботі "Віддалення від себе", коли людина перестає бути центром власного світу та господарем своїх вчинків, і прямо навпаки – ці вчинки та їх наслідки підкоряють її собі, часом навіть перетворюючи їх у культ. Далі це відчуження від себе призвело до відчуження на рівні всієї країни від реальних завдань держави у XXI столітті, а "глибинний народ" став частиною цієї порожнечі.

Спочатку у мене було дивне враження від того, що країна-переможець у Другій світовій війні добровільно стала перетворюватися на продовжувача агресії, але вже у XXI сторіччі. Сам Владімір Путін, у результаті, обнулив Ялтинський пакт "Сталін-Рузвельт-Черчиль", що фіксував позиції СССР як переможця.

Й у міру трансформацій усередині самої РФ, стрімкої фашизації як "у верхах", так і "у низах", навіть реалісти почали бачити містику та переродження. Як у романі Стівена Кінґа "Чужинець" про сутність, яка могла набувати різних образів, обираючи тіло будь-якої людини.

Те, що здавалося неймовірним для XXI століття – повторення жахливої війни XX століття – стало реаліями нашого часу, "тут і зараз". Як за аналогією з сюжетом Кінґа, коли злочинець із XX століття та новоявлений злочинець із XXI століття – як різна оболонка однієї й тієї ж сутності.

Щось тоді сталося із Путіним у Дрездені, а потім і з усією Росією. Ставлення до лідера як до божества, дивні атрибути (типу, літери "Z"), ідеологія винятковості "русскаго міра" – це як реінкарнація процесів напередодні Другої світової війни.

Те, на що ще кілька років тому не звернули уваги (як Путін на зустрічі з рабинами цитував доктора Пауля Йозефа Ґьоббельса) тепер виглядає не просто як безглузда поведінка. Ну, а "навернення" всієї країни на війну, погрози ядерною зброєю, стирання та обнулення пам'яті "дідів, які воювали" – абсолютне безумство та справжній глум, у тому числі над самими росіянами.

Таке враження, що версія людиноненависника XXI століття мстить росіянам за те, що тодішній фюрер програв 1945-го, а українцям – за те, що вони у тій війні були переможцями. І тенденція лише наростає.

Вже очевидна "війна у довгу", коли не вийшло зробити "blitzkrieg" із захопленням України. І тепер війна перейшла у трактування протистояння колективному Заходу, а отже – і супутні подальші трансформації всередині РФ.

Ось вийшов на Красну площу цей "Шаман", типу "співак" (ну, той що «Я – русский»), так навіть "ватники", думаю, там прифігіли. Ну, абсолютний же типаж за стилістикою "Гітлерюґенда".

Тож на самих росіян, які потрапили під ті ж чари, що колись німці, чекають, думаю, "цікаві" часи. Ну, а світ ще неодноразово зіштовхнеться з шантажем з боку РФ, адже світ живе у координатах міжнародного права, політології, математики-цифр (навіть комуністичний Китай).

А Росія-Московія, як бачимо, перебуває зовсім в інших координатах. Ми ще не раз почуємо, що брехня – це правда, а війна – це мир і ще не раз побачимо спроби повернути час назад.

У цьому сенсі недарма США надають Україні сенсори, які можуть виявити витік радіації від ядерної зброї, а також підтвердити, хто здійснив атаку (у разі її здійснення). Є ризики щодо можливих дій на ЗАЕС у разі військового програшу РФ.

І так, щоби підсумувати тему; ну, тобто те, з чого почала ще рік тому... Режисер фільму "Молох" Алєксандр Сокуров, зараз, мабуть, сильно задумався, бо все зрозумів:

• зняв фільм про молоха, який виявився зовсім поруч;
• у нього спрацювала афірмація;
• він настільки був зациклений на молоху, що той опинився біля нього.

Так, поряд із Сокуровим за столом сидів навпроти Молох, а відомий режисер ставив йому питання як людині. Як, до речі, і частина західних/східних лідерів, які продовжують це робити досі.