Путінська росія є електоральною автократією нацибільшовицького типу
Російський бункерний дід оголосив, що балотуватиметься на прийдешніх президентських виборах. Уже зараз рівень його підтримки перевищує 73%.
Один з ідеологів німецької «консервативної революції», письменник і ветеран двох світових війн Ернст Юнґер у своїй книзі «Втеча до лісу» (1951) дав влучне пояснення того, що нині відбувається на теренах ресурсної федерації московії. Він відзначає важливу особливість сумнозвісних електоральних автократій, першими з яких були військові хунти у країнах Латинської Америки.
Отже, зі слів Юнґера, там, де диктатуру вже суттєво зміцнено армією чи спеціальними службами (як от на росії ФСБ), 90% суспільної підтримки «за» було б уже замало. Адже тоді серед кожних десяти людей (тобто решти 10% населення — прим. ред.) неодмінно ховався б один таємний супротивник: така думка не повинна спасти на думку масам.
Натомість 2% недійсних і поданих голосів «проти», причому дійсних критиків режиму, було б не лише терпимою, а й цілком сприятливою кількістю. Користь від цих обох голосів — подвійна: по-перше, вони дають решті 98% голосів курс, засвідчивши, що кожен із виборців міг проголосувати так, як ті 2%.
Тим самим його «так» на виборах набуває більшої цінності, стаючи справжнім та дійсним, а для диктатури важливим є доказ того, що свобода говорити «ні» у них не вимерла, як прагне довести бункерний кремлівський дід. У цьому якраз і полягає один із найбільших компліментів, які можна робити під прикриттям суто умовної свободи.
Кремлівській пропаганді, як власне і псам гебістського режиму, спонсорованого кланами кишенькових олігархів, обов'язково потрібна ситуація, в якій агенти та шпигуни ворожих держав (у нашому випадку України та умовно «колективного Заходу» — прим. ред.), класовий ворог чи ворог народу зовсім вщент розбитий і став майже смішним, але все-таки ще зовсім вимер. Так було і за Сталіна, і за Гітлера.
У цілому ж, подібні до путінської диктатури не можуть жити на основі чистої суспільної згоди, якщо одночасно ненависть, а з нею і страх не дають певної противаги, адже за 100% чи ще краще 110% «хороших» голосів терор став би безглуздим, тоді зустрічалися б лише «правильні», «чесні». Ось, у чому полягає інше значення 2%, переконаний Юнґер.
Ці «2%» підтверджують, що на позір «хороші» хоч і являють собою величезну, переважну більшість електорального болота, лояльного і покірного режиму, але все ж таки вони не перебувають у повній безпеці. Йдеться про диверсантів, саботажників із виборчим бюлетенем — і як тоді може не спасти на думку ідея, що вони можуть також перейти до інших форм саботажу, якщо їм випаде така нагода?
Швидше за все і пізньосовєцькі результати голосувань з їх результатом із показником у 99,8-99,9% (або як зараз у КНДР та Венесуелі) мали символізувати, що в країні більше немає ворогів народу, а тому немає приводу і для масових репресій. Насправді все було так, як тепер на росії з її «обнуленим, згідно з конституцією» президентом.
Також медіаагенція «Останній Бастіон» радить своїм читачам пригадати, що путінізм як синтетичне поєднання нацизму з більшовизмом давно вже перебуває у стані політичної агонії. Занепав і сам бункерний диктатор, який не відрізняється ні свіжістю обличчя, ні свіжістю ідей.
