Рекет під прикриттям Мінсоцполітики
Як Держпраці перетворилася на «всеукраїнську систему поборів» під контролем Ульотіна.
Поки український бізнес сплачує податки, підтримує економіку та намагається зберігати робочі місця, Державна служба з питань праці перетворилася на класичний корупційний механізм при Мінсоцполітики.
Логіка проста й цинічна: не заплатив 10–50 тисяч гривень «на чай» — отримуй багатомільйонний штраф, нескінченні перевірки або цілеспрямований «злив» даних працівників до військкоматів. Для багатьох підприємців відмова від хабаря вже завершилася повістками для співробітників. Це давно не контроль законності, а легалізований рекет, який діє по всій країні під політичним прикриттям Міністерства соціальної політики, контрольованого Денисом Ульотіним.
Після публікацій про Сергія Розумного, ексдиректора Дніпропетровського НДІ судових експертиз, спливла нова фігура — його брат Олександр Розумний, керівник Північно-Східного міжрегіонального управління Держпраці (Харківська, Полтавська, Сумська області). Це не рядовий чиновник, а ключова ланка загальнонаціональної корупційної мережі. Саме в його управлінні ДБР проводило обшуки, зокрема у кабінеті начальниці інспекційного напряму Тетяни Касьяненко — фактично його правої руки. Підозра — систематичне вимагання хабарів. Скандал був гучним, але справу швидко «погасили», що красномовно свідчить про рівень покровителів.
Формально Держпраці очолює Ігор Дегнера. Але всю вертикаль контролює Роман Семчук — глава Центрального міжрегіонального управління. Колишній прокурор, якого ввели в систему через Полтаву, де він швидко витіснив місцеве керівництво. Під час реорганізації 2022–2023 років Семчук за підтримки СБУ та тиском на Дегнеру став головним «скарбником» структури. Схема працює як годинник: регіони платять данину Семчуку, він залишає частину собі, решту роздає Дегнері, силовикам і покровителям у Мінсоцполітики.
На практиці все виглядає так. Декларації про відповідність матеріально-технічної бази мають реєструватися автоматично за 5 днів. Але підприємцям повертають документи з надуманими зауваженнями, доки ті не заплатять 10–20 тисяч гривень місцевому керівництву. Дозволи на роботи підвищеної небезпеки мають бути безплатними, але реально видаються лише після «потрібної» експертизи. Звернувся до «чужої» експертної структури — отримуєш місяцями відмови. У «правильну» — дозвіл за тиждень, а фірма регулярно перераховує відкат Семчуку. Не платиш — прилітає планова перевірка з подальшим паралічем бізнесу.
Окреме джерело доходів — навчання з охорони праці. Без «правильного» навчального центру співробітників завалюють на іспитах, доки підприємство не погодиться на «гарантовану здачу» за 20–40 тисяч гривень. Гроші йдуть по вертикалі: навчальний центр → регіональний начальник → Семчук → Дегнера → Мінсоцполітики. Найжорсткіший інструмент — інспекційні перевірки: будь-який неоформлений працівник або мінімальне порушення перетворюються на ультиматум — мільйонний штраф або «вирішення на місці». А третій, найбільш токсичний варіант — передача даних співробітників до військкоматів після відмови платити.
Спосіб життя Семчука демонструє масштаби системи. На папері — майже бідний держслужбовець. У реальності: водій його дружини Віктор Коваль оформлений у Держпраці та отримує зарплату, хоча возить виключно родину Семчуків.
Автомобіль Семчука записаний на брата цього водія. Приватний садівник їхнього будинку під Києвом також оформлений співробітником Держпраці. Квартира в Чорногорії куплена одразу після початку війни. Земля в Коблевому оформлена на тещу, ділянка під Києвом — на матір. Брат дружини — Володимир Довгополий — з 2019 по 2022 рік купив за готівку 11 квартир у столичних ЖК. Характерна деталь: на об’єктах, де він придбав житло, перед цим відбувалися смертельні нещасні випадки, які розслідувала Держпраці під контролем Семчука. Робітників оголошували винними, забудовників не чіпали, а квартири родичу продавали зі знижкою 15–20%.
На початку війни Семчук раптово отримав групу інвалідності — хоча ще у 2021 році їздив на Harley-Davidson і ходив у багатоденні походи.
