Розмисли над лісовою годівничкою

Перебуваємо вчора на звичному, обжитому дивані, юзаємо мережами. І оскільки наша персональна пенсійна посвідка пришпилена до Приватбанку, про всяк випадок жахаємося вірогідної капіталізації двадцяти банків на сорок два мільярди гривень у разі поглиблення кризи.

Нічого до пуття не петраючи, прикидаємо, брешуть чи ні, що еквівалент потреб скоротився усемеро у порівнянні з 2019 роком, розмірковуємо про прийнятну якість кредитного портфеля, достатній рівень операційної ефективності, про те-се. Про товстий власний портфель.

На рівні підсвідомості пульсує мисль про третю вакцинацію – третій заштрик Pfizer′ом точно вже буде спасительним. Бо ж услід за Сенекою хоч і боїмося думати про день, коли наша гонитва за часом добіжить таки кінця, а однаково щодень марнуємо той відпущений час на дурнички. «Піди і заштрикнись!» – не дурничка.

Перепрошуємо, але зараз у тренді демонструвати незалежність від здорового глузду. Скажімо, бідна Мендель (не чути й не видно простого дівчатка, чи не голодує часом?) від приколів нинішнього прес-секретаря Зе Нікіфорова про ООН, як п'яте колесо до воза українського істеблішменту, нервово бамбук дудонить. Бо, виявляється, відвідини найвеличнішим оонівської трибуни – забагато честі! Для трибуни. Себто, як кажуть Брати Цицьки: «Шпацірен, Вася, Конче-Заспою».

Ще намагаємося не радіти перемозі сепаратистського «Шерифа» з Тирасполя над сепаратистським «Шахтарем» із Бразилії, запалюємо свічку над останками футбольної «Зорі» зі Скрипником. Одним словом, марнуємо час, усіма силами відволікаючись від огидного вигляду платіжки з Полтавгазу.

Там не цифри – щелепи. Уява розперезалася і підкидає зняток (скриншот – по-їхньому) платіжки у січні-лютому, коли на голландських хабах за амбре від російського газу даватимуть по $1000+ або ₴28 000 іще з більшим плюсом. Адже качати ту вонючку до нашого хутору «за так» ніхто не буде.

Дивіться, ні-ні, а інколи ще натрапляєш у лісовій грибній гущавині на годівнички для диких братів наших менших. Якісь побудовані лісниками за штатною посадовою інструкцією, інші – волонтерами за покликом душі, суголосною з трохи таки непевною душею шведки Ґрети Тунберґ.

Та екологічно гіперактивна пубертатка постійно перебуває у стані тривожного відчуття глибокого психологічного дискомфорту від неможливості осягти зміст існування. Ну, приблизно, як Гетманцев, Арахамія. Або та ж мама Клочко – у віці за сімдесят за два роки підтоптатись на 14,5 млн. грн. набагато легше у стані прострації.

Атож, взимку, коли навіть матьорому, статевозрілому вепрові ліньки теліпатися снігами за межі лісгоспу на кукурудзяне поле лінькуватого фермера, який до весни на стеблі залишив качанисту, вепр приводить виводок до рятівної годівнички. Дивись, і козуля з вивіркою теж черв'ячка заморять.

Екстраполюємо. До годівнички, як правило, підходила еліта. Спершу подебатують лосі (не плутати з лохами) про лісові свої справи, накреслять план санітарної вирубки, підтримають малий суничний і середній  грибний бізнес, зведуть ягідно-горіхові бюджети, тоді підхарчуються чим лісгосп послав. Солідно, без поспіху, за етикетом. Не без того, що хтось нетерплячий немитими копитами до корита вскочить – засудять, зобов'яжуть до регламенту.

Чи щось у лісі здохло, чи наступили невідворотні кліматичні зміни – накрило і наш Лісостеп тропічним Ель-Ніньйо, чи нормальні лісники з ґретами перевелися, але годівничку приступом взяла нечисть.

Відомий на всі лісгоспи лось відійшов убік, хита, мінорний, головою, медитує. Благородні олені ладу не дадуть своєму благородству. Голос відібрало. Вовки і ті пащі з подиву пороззявляли, не второпають – а ким же тепер можна повечеряти?

Навіть тертий-перетертий вовкулака на прізвисько «Бабця  з бородою», чиїм коштом і було увесь цирк влаштовано, від перспективи попасти під роздачу орієнтацію втратив. Ґвалт, розгардіяш, абсцентне виття: «я – недоторканий!», «і я!»…

Сповна скористалися колотнечею тхори-маргінали, яких ніхто у лісі і ссавцями не називав. Рвонула до корита наввипередки уся сморідна  братія, що перебивалася збором склотари після нечупар-туристів, підторговувала блідою поганкою і крала пиво дрібними партіями.   

Нікчеми наввипередки демонструють хапальні інстинкти. Ніби гарячі пиріжки, розлітаються біля корита конверти з пестливими для ока написами:«$10 000 за 10 поправок», «$50 000 за муміфікацію спікера», «$51 000 за Зе'проєкт ідентифікації Порошенка як злісного олігарха».

Усім верховодить фарбований у зелене лис. Заяча більшість, чия какаяразніца, власне, і створила проблеми біля годівнички, тупо вірить лисові. А той з пенька, ніби тамада на корпоративі, пафосно хрипить про по 4 000 «капусти» на капусту з наступного місяця, вічний мир з товариством мисливців і рибалок і «велике прорубування просік»...