Русскій язик у ЗСУ — чинник анархії та більшовизації армії
І поки критична кількість громадян не набуде повноти бачення проблем, ми будемо програвати битву за битвою. Така нині дійсність...
Влітку-восени 2014 році свідомі українців були шоковані кількістю недурних й освічених громадян, які не хотіли розуміти, що штурм Генерального штабу і винесення оперативних планів на talk-show у розпал бою — злочин. Ніякої користі «хлопцям» і «сонечкам» від таких дій бути не може тільки шкода.
Така природа війни, бо структури, які базуються на принципі секретності та блискавичності реакції, можуть бути тільки закритими й вертикальними. Краще 1 поганий командувач, аніж 2 хороших, як казав один дуже відомий полководець.
Натомість зараз ті ж свідомі українці, справжні пасіонарії, шоковані кількістю державників, які не хочуть розуміти, що (sic!) русскій язик у збройних силах — це чинник анархії, з якою вони ведуть таку непримириму боротьбу. Ба більше: це шлях до більшовизації нашої армії!
Українська мова, якою регулярно нехтують у робочих процесах, — це не шашечки на таксі — це питання дисципліни, що своєю чергою обумовлює функціональність армії та, як наслідок, шанси на наше з вами виживання. Ну не може такого бути, щоби «сонечки» відверто ігнорували пункт 1 статуту, а решту виконували, як зайчики.
Якщо не має бажання віддавати команди та вести робоче спілкування мовою статутів, то цілком очевидно буде все одно, що там у бойового побратима з турнікетами. Томи такий побратим невдовзі їде додому «цинковим самоваром» не через вражі кулі, а через... недбалість тих, з ким воював пліч-о-пліч.
Сьогодні какая разніца без різниці система комунікації — завтра начхати на накази. І самі-собі командири, наполеони, клавзевіци та герцоги савойські сидять на позиціях, а підкріплення розраховують отримувати методом емоційного шантажу (як у 2014-му).
А звідки стіки корупції в збройних силах, звідки проблеми зі злагодженням (що обертається величезними жертвами)? Та звідти, звідки і той триклятий русскій язик.
Чим більше індивідуального свавілля у збройних силах, тим більше проблем із координацією дій. Чим більше безідейних (читай: русскоязичних!) офіцерів, які «в душе нє вєдают» за щó вони воюють, а просто перебувають на посаді, — тим більше здирництва і жуковщини.
Одеський військком Борисов, чи все ж Барісав, відомо яким язиком плескав; явно не статутним. А тому зусиллями маніпуляторів у колективній свідомості нашого народу систематично фрагментується цілісна картина світу і невід'ємні компоненти розносяться по різні боки ідеологічних барикад.
Одні ратують за національне, але роблять це імпульсивно й безсистемно. Другі носяться з пустою державною формою, не наповненою національним змістом — і вона кришиться, як пуста яєчна шкаралупа.
А тá, вельми нечисленна частина політично активного люду, яка не втратила бінокулярність політичного зору, стає об'єктом обопільних нападок. І це все дуже на руку нашому спільному ворогу у Москві.
