Санкційне імпортозаміщення, або як усі росіяни зубожітимуть поступово

Поки російські генерали готуються до вирішальної битви проти України, економіка держави-агресорки йде у затяжне піке.

Санкційний тиск і замороження закордонних золото-валютних резервів призведуть до оголошення росією технічного дефолту за зовнішнім боргом не пізніше 4 травня. Про це повідомило агентство "Standard & Poor's Global Ratings".

Однак ні олігархи, ні чиновники з силовиками, ані навіть зазомбоване україноненависницькою пропагандою населення не відчують на собі наслідки вказаного явища, поки влада московії буде штучно й силоміць підтримувати економіку. Вірогідно, і на цьому сходяться багато аналітиків, росіяни зубожітимуть поступово, а сама країна не розвалиться у найближче десятиліття, бо мавпуватиме пристосуванство Ірану чи Венесуелу.

Слід нагадати, що після окупації Криму та розгортання путінськими терористами війни на Донеччини з Луганщиною основними механізмами впливу санкцій були:

• різке скорочення іноземних інвестицій (де головне не гроші, а сучасні технології та know how, які приносять інвестори);
• переоцінка виключно російських ризиків внутрішньоросійським бізнесом, який став витрачати більше свого часу та уваги для створення запасних аеродромів за кордоном, і став готовий інвестувати на московії тільки з вищою нормою прибутковості;
• відтік найбільш мислездатного прошарку суспільства із найзатребуванішими сучасною економікою компетенціями.

Наведені тенденції після початку повномасштабного вторгнення ще більше посилилися. У зв'язку цим будь-які сподівання, що адміністративний тиск на бізнес у росії знизиться наївні, рівень обмежень і регулювання неминуче зростатиме у геометричній прогресії (стратегічні галузі та ресурси, потреби війни, ціни на соціально значущі товари), але не це головне.

У країні, де силовики мають carte blanche на боротьбу з інакодумством, можливості "кошмарити бізнес" і отримувати корупційні доходи також набудуть небачених досі масштабів. Натомість завдання підвищення економічної ефективності не перебувають у них у пріоритеті, а якість їхніх економічних рішень загалом низька і довільна, залежно від поточної ситуації.

Починаючи з 24 лютого з росії повільно йдуть, а не тікають іноземці (при цьому вони рано чи пізно будуть змушені продати/віддати свої російські активи, натомість низка місцевих підприємців вирішили продати свої бізнеси та виїхати з країни. Це призводить до того, що вартість готових бізнесів або вже розпочатих проєктів різко знижується, тобто продати їх у найближчому майбутньому буде нереально.

Твердження, що ось зараз росіяни на вже наявних потужностях умовного "МакДональдзу" або іноземних автозаводів (після їх викупу чи націоналізації) запустять аналогічні сервіси/виробництва з використанням праці тих самих трударів, частково вірні. Десь запустять, десь ціною втрати ефективності та у меншому обсязі.

Однак необхідно розуміти наступне: запуск потужностей тих, хто виїхав за фактом, відбудеться замість запуску тих нових проєктів і бізнесів, які були б запущені, якби не повномасштабне вторгнення пуйла в Україну. При цьому якісь проєкти та бізнеси неминуче закриються (якісь все одно закрилися б без війни та санкцій).

Тобто, навіть попри те, що в окремих місцях вдасться успішно замістити тих, хто лишив ринок, на загал це все одно відчутні довгострокові втрати для економіки. Адже час та увага – вкрай дефіцитний ресурс.

Не забуваймо і про розпіарене ще з совєцької доби сумнозвісне імпортозаміщення товарів, яке насправді – показова фікція для внутрішнього споживача. Скажімо, більша частина всіх автоматичних коробок передач у світі, що встановлюються на машини різних марок, виготовляє всього 3 компанії; подібна ситуація з обладнанням для виробництва чіпів, оскільки спеціалізовані виробники здатні забезпечити краще поєднання ціни та якості.

За великими, відомими широкому загалу, концернами стоять сотні й тисячі дрібних виробників. Деякі з них, бувши невеликими виробництвами, розташованими в якійсь несподіваній країні (Нідерланди або Тайвань), можуть при цьому виробляти третину або навіть половину від усього світового виробництва певних деталей або вузлів.

Більшість виробництв, які працюють на західному обладнанні, зможуть якось працювати без їхнього сервісного обслуговування та постачань оригінальних деталей, а без покупок нового, ефективнішого обладнання теж так-сяк можна прожити. Однак скрізь це позначатиметься на якості, собівартості та безпеці.

Продуктивність праці у цілій низці галузей не тільки не зростатиме, але поступово знижуватиметься в міру старіння та виходу з ладу обладнання, яке складно замістити:

• скажімо, можна обійтися без купованого на Заході насіннєвого фонду, але це позначиться на врожайності;
• приміром, можна замінити якісь хімікати, компоненти, інгредієнти, які традиційно закуповувалися на Заході, на китайські або російські, але в багатьох випадках це призведе до втрати якості, додаткового зносу обладнання, зростання витрат.

Необхідно розуміти, що більшість товарів, які могли бути ефективно (конкурентно за ціною та якістю) імпорту заміщені вже й так були заміщені. Якщо десь раніше не намагалися конкурувати з імпортом, значить (зазвичай) не могли зробити щось конкурентоспроможне.

Проте на системному рівні в економіці будуть у середньому трохи дорожчі товари, ну й звісно трохи гіршої якості. З іншого боку, продуктивність праці (а отже зрештою і доходи населення) системно знизиться.

Хотілося б застерегти читачів – апокаліптичні прогнози про масштаби падіння російського експорту дуже перебільшені. Крім нафти та газу, де падіння і справді може становити 2-3 рази, інші значущі експортні галузі, можливо просядуть сильно цього і наступного року, але довгостроково перебудуються і частково відіграють втрати, ймовірно росія намагатиметься поновити економічну стабільність послуговуючися допомогою партнерів: Пекіну, Нью-Делі, Тегерану та інших автократій.

З урахуванням того, що московія раніше мала величезне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, а також очікуване скорочення імпорту, загальний торговий баланс залишиться позитивним і гроші покриватимуть критичний імпорт. Однак треба розуміти, що імпорт скоротиться на товари та послуги, які недоотримають звичайні росіяни.

Насамкінець зауважимо, що стагнація (відсутність спаду) у російській економіці після 2023 року – це максимально амбітна мета, на яку можна реалістично розраховувати. Дійсні наявні доходи населення за підсумками 2022 року зменшаться приблизно на 10%, а джерела подальшого зростання фактично відсутні.

Якщо ж санкції збережуться (а поки пуйло при владі, вони збережуться), то немає жодної надії, що доходи росіян досягнуть рівня 2013 у 2033 або навіть 2043 році. Що ж, хто хотів повернутися до СССР має таку чудову нагоду.

Між тим, "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам, що економічний тиск, який колективний Захід нині здійснює на росію, ламає велику кількість процесів, які до тепер працювали стабільно.