Сергій Чаплигін: «Чи можливий Мюнхен-2 ?»
Що передувало такому активному стратегічному наступу московської зовнішньої політики?
17 грудня Міністерство закордонних справ Росії опублікувало проекти «Договору між Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки щодо гарантій безпеки» та «Угоди про заходи забезпечення безпеки Російської Федерації та держав-членів Організації Північноатлантичного Договору».
Якщо усі попередні роки Росія щоразу пропонувала домовитися щодо окремих пунктів чи деталей західної політики, якими була незадоволена (розширення НАТО, військові бази, розміщення ПРО у Східній Європі, підтримка зміни режимів тощо) то сьогоднішні проекти договорів пред'являють претензії вже не до деталей, а до всієї поведінки країн Заходу, з вимогою «виправити» її.
Нагадаю, що передувало такому активному стратегічному наступу московської зовнішньої політики?
З кінця жовтня західні засоби масової інформації та військові аналітики почали повідомляти про нарощування російських військ на західному кордоні та можливе вторгнення Росії в Україну на початку 2022 року.
7 грудня відбулися онлайн-переговори президента США Джо Байдена та президента РФ Владіміра Путіна, основною темою яких стала ситуація на сході України. У ході розмови Байден, зокрема, попередив про жорсткі санкції проти Москви у разі початку воєнних дій. У свою чергу, Путін заявив, що Росія вважає неприйнятним можливе розширення НАТО на схід та вступ України до альянсу.
Крім того, у листопаді Росію відвідав директор ЦРУ Вільям Бернс, а у грудні помічник держсекретаря Карен Донфрід, - вони обговорювали ситуацію на кордоні з Україною з високопоставленими кремлівськими чиновниками. В свою чергу Джо Байден анонсував ще одну «тривалу розмову» з Путіним.
16 грудня Європарламент ухвалив резолюцію щодо запровадження санкцій проти Росії у разі початку бойових дій в Україні та закликав Москву відвести війська від кордону.
19 грудня міністр оборони ФРН Крістіне Ламбрехт заявила, що країни - члени НАТО на цьому тижні обговорять у Північноатлантичній раді пропозиції Росії щодо гарантій безпеки. При цьому, за її словами, не можна допустити, щоб Росія наказувала партнерам по НАТО, як їм себе позиціонувати.
В свою чергу 19 грудня CNN, із посиланням на високопосадовців Білого Дому, повідомило що президент США Джо Байден доручив своїй адміністрації використати всі можливі інструменти для запобігання можливому вторгненню Росії в Україну. Співрозмовник телеканалу заявив, що «американська влада має вікно в чотири тижні, щоб запобігти атаки Росії».
Все це говорить про те, що за допомогою військової демонстрації Москва вийшла на пряме обговорення свого порядку денного. При цьому дипломатична частина російського наступу виявилася аж занадто публічною та наполегливою.
В проектах договорів вказано кроки на які мають піти супротивні сторони, але не зазначені кроки, на які готова піти Росія. Також встановлено жорсткі часові рамки. А їх в дипломатії ставлять, коли впевнені, що іншій стороні не має куди подітися або коли безпосередньо хочуть перейти до дій.
Зверніть увагу на статтю 4 де йдеться про те, що «Російська Федерація та всі Учасники, які були станом на 27 травня 1997 року державами-членами Організації Північноатлантичного договору, відповідно не розміщують свої збройні сили та озброєння на території всіх інших держав Європи на додаток до сил, розміщених на цій території станом на 27 травня 1997 року» та статтю 7 де вказується, що «Учасники, які є державами-членами Організації Північноатлантичного договору, відмовляються від будь-якої військової діяльності на території України, а також інших держав Східної Європи, Закавказзя та Центральної Азії».
Нагадаю на момент травня 1997 року до НАТО не входили країни Центральної та Східної Європи. Угорщина, Польща та Чехія вступили до Північноатлантичного альянсу лише 1999 року. Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія – у 2005 році. Хорватія та Албанія – у 2009 році. Чорногорія – у 2017 році та Північна Македонія – у 2020 році.
Таким чином, московська «ініціатива» окрім пострадянського простору охоплює широке коло центральноєвропейських країн (особливо Польща та Прибалтика), які стали місцем розміщення додаткових сил Північноатлантичного альянсу за підсумками Варшавського саміту НАТО-2016.
Але такі російські вимоги для країн НАТО є неможливими, нездійсненними та завищеними.
Що ж змушує Росію так поводитися?
Запропоновані проекти говорять про неоімперську заявку Кремля на перегляд усіх підсумків 80-90-х років минулого століття. Це сигнал світові, що нинішній міжнародний порядок речей для Путіна вже не є нормою.
Договір, який в Кремлі пропонують підписати Заходу, складений з однією метою - «Росія намагалася, всі це бачили, але ми вичерпали дипломатичні методи і переходимо від слів до дій».
Адже, за словами заступника глави МЗС Росії Грушка, для Заходу є лише два шляхи: «серйозно прийняти російські пропозиції щодо безпеки або бути готовими до «військово-технічної альтернативи».
Тому Заходу сьогодні доведеться вибирати, що відповісти на путінський шантаж.
Але заради міжнародного спокою та світової стабільності цією відповіддю не має стати «політика умиротворення», яка приведе до нової Мюнхенської угоди. Але вже відносно України.
Чим це закінчилося в ХХ столітті ми знаємо.
