Безрідність позбавляє нас зв'язку із минулим і відбирає майбутнє
Людина постмодерної доби – це поліетиленовий пакет. Він ширяє у повітрі і його можна наповнити будь-яким сміттям.
До 24.II.2022 більшість із нас не замислювалися про важливість плекати власне коріння, шукати першопредка і досліджувати свій родовід. Відпустка чи туристична подорож Україною вважалася, якщо не стереотипним, то просто бюджетним варіантом, котра не потребує зайвих витрат і знань іноземної мови.
Та найкраща подорож – це та, яка переносить нас у минуле, тому що тоді людина може на мить відновити зв'язок із живильним кореневищем плинного часу, із нашими пращурами. Бо недостатньо просто змінити місце, слід змінити час, особливо зараз, коли країна вічного минулого зі Сходу прагне відібрати у нас і теперішнє, і, щонайголовніше, майбутнє.
Містяни шикуються у черги, щоби побачити старі храми Галичини чи замки Закарпаття; вони ходять до музеїв, розглядаючи старовинні витвори мистецтва, та ресторанів, смакуючи традиційними стравами. Але це тільки форма, оскільки зміст усередині й у кожному із нас.
Ті, хто не пізнав "принади" ворожої окупації чи знищення своїх осель загарбниками, – мають змогу почати (або ж продовжити відкладений раніше з різних причин) пошук власно коріння. Зазирніть до старих фотоальбомі, розпитайте ще живих бабусь і дідусів про те, звідки походить ваш рід, чому та як довго мешкаєте саме на цій землі (Полтава, Вінниця чи Тернопіль), адже час швидкоплинний, його вимір нині обмежується підльотом однієї ракети чи дрона-камікадзе.
Повернувшись у минуле, навіть у таких не хитрий спосіб, розуміємо, що ми, – як нарід, як спільнота, як людство у цілому, – живемо день за днем у континуумі сповненого традиціями й символами, котрі додають сил і бадьорять. Адже існувати в безперервному сьогоденні не гідно людини, це безглузде життя золотої рибки, коника чи будяка, втративших зв'язок із корінням.
Людина може жити добре, живучи у будинку своїх бабусь і дідусів, роблячи ту саму роботу, що і вони, готуючи страви за їхніми рецептами, вболіваючи за той самий спортивний клуб... Однак сучасна людина, і в Україні також, живе не в дідовій хаті, а винаймає чужу оселю та працює зчаста навіть не за своїм фахом; робота ж предків уже давно надбання історії.
Дехто взагалі воліє відцуратися власного "Я", ідентичності, успадкованої від батька-діда-прадіда, матері-бабусі-прабабці, насадивши карго-культу глобалізму, де рідна мова і рідна культура нібито тьмяніють на тлі західних сусідів; на східних уже, на щастя, не рівняються.
Ось ці "безрідні космополіти" нашої доби, які змінюють партійну приналежність як контрацептиви, прямо зараз руками одіозних міністрів освіти безграмотності та культури безкультур'я забирають слова з наших вуст, викривляють сенс в умах, відрізаючи нас від усіх тих, хто раніше вартував нашу спадщину. З іншого боку, вони люблять жонглювати словами, як от "різноманітність", "свобода вибору", "доступність", "лібералізм", "демократичні права", тому що все більше і більше людей можна охопити найрізноманітнішим сміттям.
Як показує досвід нашого східного сусіда, країни-агресорки РФ-Московії, відчужених людей легше підштовхнути у потрібному напрямку. Для росіян-московитів першоосновою їхнього існування як державно-політичного утворення є 9.V.1945, від цієї дати вони виводять свої химерні сентенції та прищеплюють новим поколінням (причому, не тільки у себе у країні) ворожість до тих, хто не визнає "побєдобєсія".
У такій ситуації людина – це вже не просто істота, радше порожнім поліетиленовий пакет, який летить за вітром, і його можна наповнити будь-яким сміттям. В Україні подібний сценарій влада намагалася провернути неодноразово, і зараз також намагається, плюючи на могили наших захисників, які тисячами стали до лав небесного воїнства Неньки поряд із мільйонами предків.
Не дамо змарнувати їхній жертовний Чин в ім'я ситуативних політичних і фінансових забаганок зрадливих підпанків. Адже, як казав Олег Ольжич, «Держава не твориться у будуччині, держава будується нині...», і ми спорудимо нашу Українську Національну Державу у пам'ять про предків і з вдячністю за подвиг полеглих смертю хоробрих Героїв!
