«Скрєпи» та війна єднають диктатури Ірану і РФ

Придивляючися до суспільно-політичного устрою близькосхідної ісламської республіки, путінський режим побачив своє віддзеркалення.

Цього тижня у Москві з робочим візитом перебуває нещодавно обраний президент Ірану Ібрагім Раїсі. Він – відвертий консерватор, політичний важковаговик і давній близький соратник другого духовного лідера країни Алі Хаменеї.

На думку низки фахівців-іраністів, Раїсі є одним із небагатьох наступників чинного аятоли у разі, коли той несподівано залишить земний світ. Іншими словами, нині в Ірані також протікають приховані від очей широкому загалу процеси так званого "транзиту влади", як було у буремному Казахстані та спокійному Узбекистані кілька років тому.

Безумовно, Владіміру Путіну цікаві ці перипетії у закаспійській ісламській республіці, якщо приміряти їх на його подальшу політичну траєкторію розвитку. Тим більше через Раїсі аятола Хаменеї встиг передати кремлівському "бункерному щуру" свій полум'яний "салом", імовірно попередивши про незворотність долі всіх диктаторів.

Візит іранського президента до Москви відбувається на тлі чергового міжнародного загострення, що зближує дві країни. Буквально днями Тегеран руками своїх єменських маріонеток-хуситів завдав ударів по одному зі стратегічних супротивників на Близькому Сході – Об'єднаних Арабських Еміратах (балістичні ракети та дрони з вибухівкою іранського виробництва знищили об'єкти цивільної інфраструктури в Абу-Дабі, призвівши до кількох сотень смертей – прим. ред.).

Природно, що відповідь не забарилася: влада ОАЕ санкціонувала авіанальоти на Північний Ємен, де окопалися повстанці-хусити. Ці події призвели до інтенсифікації бойової операції проти іранських маріонеток, які без помаху руки з Тегерану самі нічого не вирішують.

У зв'язку з вищевикладеним очевидно, що ватажкам і паліям гібридних воєн в Європі та на Близькому Сході –  Путіну з Раїсі – є про що поговорити, а можливо навіть обмінятися підривним досвідом. Дестабілізаційна проблематика посідає ключове місце у переговорах за довгим столом між кремлівським "бункерним щуром" і представником іранського режиму.

Якщо ж подивитися на офіційний порядок денний двосторонніх перемовин, – то на показ протокольний і дещо банальний. Однак, якщо говорити предметно, картина вимальовується зовсім не простою:

• По-перше, інтенсифікація торгівлі. Вона, на думку іранців, незадовільна, бо особливо торгувати двом країнам-бензоколонкам немає чим. У прив'язці до цього питання йде тема міжнародних санкцій та інших рестрикцій, адже путінський режим після окупації Криму і військової агресії на Сході України відчув на собі вплив економічних обмежень і заборон, запроваджених колективним Заходом. Кремль цікавиться, як може виглядати майбутнє РФ, якщо проти країни застосують "суперсанкції". І тут Раїсі двозначно заявив: «Ми понад 40 років уже протистоїмо американцям і ніколи не зупинимо прогрес та розвиток країни через санкції чи якісь інші загрози. Ми зараз, звичайно, докладаємо зусиль, аби санкції було знято, але поки безрезультатно». Назагал Москва ще тільки на першій чверті іранського шляху і ситуація для путінського олігархату вже не вселяє оптимізму.
• По-друге, проблематика безпеки. Тут ідеться про інтереси Ірану з приводу купівлі ненадійних російських винищувачів, ЗРК і систем РЕБ, якщо дозволить зняття санкцій з ядерного досьє, і проведення спільних з КНР тристоронніх навчань "Пояс морської безпеки-2022", а також координація дій щодо Сирії. За інформацією з відкритих джерел відомо, що Путін хоче нацькувати іранців на турків із метою розв'язати собі руки в Україні. Але у фінансовому плані Тегеран повністю під опікою Пекіна, тому зреалізувати свій сценарій за участі Ірану без згоди на те китайських комуністів Москві буде важко.
• По-третє, так звана "євразійська інтеграція". Путін дуже сподівався продати Раїсі тему приєднання Тегерану до ОДКБ, щоби втерти носа НАТО (особливо після казахстанського "успіху"), чи ЄврАзЕС. Однак очевидно іранці ніяк не бажають інтегруватися у ці сумнівні проєкти. Ну і дозволу з Пекіна на цей крок теж не буде, якби не намагалися дипломати РФ накинути свою геополітичну візію. Натомість максимум інтересу Ірану – поглиблення співробітництва в рамках Шанхайської організації співпраці, де можна контактувати паралельно з КНР. Сама по собі Москва Тегерану мало цікава: калібр і міжнародна вага давно не ті, як досі марно міркує собі кремлівський "бункерний щур".

Між тим, як уже інформував "Останній Бастіон", на тлі постійного шантажу широкомасштабного наступу на Україну фондовий ринок РФ демонструє різке падіння.