Там, де порохова діжка світу, – там «не все так однозначно»...
Косово давно вже незалежна країна, яка на відміну від Абхазії, не керується ззовні, тому Сербія і нервує. А з нею нервуються у Кремлі.
Чомусь у нас стало вершиною мудрості у будь-якому конфлікті казати, що не все так однозначно (ну, окрім хіба нашого з росією, звісно). І найкращим варіантом є улюблена українська тактика геополітичної хатинки біля тину.
Відкриємо великий секрет: завжди й усюди "не все так однозначно". Ті, хто каже, що існують "абсолютно кришталево зрозумілі конфлікти", а ось "неоднозначні" – це міф і спроба в чергове зайняти "швейцарську позу".
На Тайвані "не все так однозначно", бо існує відсоток населення в 10-15%, включно з впливовим істеблішментом партії "Гоміньдан", які будуть зустрічати китайські війська з короваєм і червоною доріжкою. На Балканах "не все так однозначно", бо різали не тільки серби, а і сербів.
Розкручуємо ретроспективу далі... У Судетах наприкінці 1930-х було "не все так однозначно", бо більшість населення там дійсно були німці й вони щиро бажали об'єднатись зі своєю історичною Батьківщиною; теж було й у Данціґу.
Під час Першої світової було не все так однозначно, бо війну почали через дії терористів, яких озброювала сербська розвідка, а країни Антанти не тільки крізь пальці дивились на багаторічну терористичну активність Сербії на Балканах, а цілком їй сприяли та допомагали, особливо Франція.
У Корейській війні (1950-1953) "не все так однозначно", бо багато корейців прихильно ставились до лівих ідей, а Лі Син Ман силою і терором давив прокомуністичні виступи. Власне, можна до завтрашнього ранку продовжувати список про "не все так однозначно", але...
Українці мають давню схильність до хатинки. До нападу росії, більшість населення було проти Північноатлантичного альянсу, а ті хто був "за" – складали абсолютно меншість.
А згадайте ці розмови обивателів та "експертів" про те, що "навіщо нам (українцям – прим. ред.) ті війни в Іраку, це не наша справа". І однією з популярніших обіцянок Віктора Ющенка, якщо хто забув (і найбільш дебільною) була виведення військ з Іраку, бо то не наша війна, і там все не так однозначно.
Якби росія на нас не напала 24 лютого, в нас би досі більшість населення була проти НАТО, це 100%. Бо добре бути "за НАТО", коли ти за те, що захистили тебе, а коли треба тобі когось захищати?
Це не претензія суто українцям, утім, бо за такою логікою мислять багато людей, і так звана палеоконська мразота у США висловлює в тому числі наративи значної кількості американців, як-не-як. Данте Аліґ'єрі казав, що «найгарячіші місця у пеклі залишені тим, хто у часи великих зламів зберігав нейтралітет».
Ось воно: нейтралітет – це найгірше, насправді. Нейтралітет – це моральна деградація, бо дозволяє тобі власну нікчемність одягнути у рамки морального супрематизму.
Так, як це роблять зараз усілякі Ноами Хомські та Юрґени Габермаси. Будьмо відверті, і Габермас, і Хомський – моральні уроди, але вони свою моральну ницість одягнули в одежі філософського нейтралітету, що робить їх покидьками більшими за багатьох російських пропагандистів.
У зв'язку з цим, наступна настанова українцям: не слухайте тих, хто годує вас неоднозначністю і бажанням зберігати нейтралітет. Обирайте сторону, найгірше – це нейтралітет!
Автор – Влад Притула, фаховий політолог-міжнародник
