Таємниця генія Людства

Історія геніального інженера, художника, скульптора... та винахідника Леонардо да Вінчі

Цей супергеній початку італійського Відродження настільки дивний, що викликає у вчених не просто подив, а майже благоговіння, змішане з розгубленістю. Навіть загальний огляд його можливостей шокує дослідників: ну не може людина, май він хоч сім п'ядей на лобі, бути одразу геніальним інженером, художником, скульптором, винахідником, механіком, хіміком, філологом, ученим, провидцем, одним із кращих свого часу співаків, плавцем, творцем музичних інструментів, кантат, наїзником, фехтувальником, архітектором, модельєром тощо.

Леонардо брався багато предметів, але, почавши вивчати їх, скоро кидав. Можна сказати, що найбільше він навчався у себе самого. Не обійшов своєю увагою і музику, досконало опанувавши гру на лірі.

Сучасники згадують, що він «божественно співав свої імпровізації». Якось навіть сам виготовив лютню особливої форми, надавши їй вигляду кінської голови і багато прикрасивши сріблом.

Граючи на ній, він настільки перевершив усіх музикантів, які зібралися при дворі герцога Людовіка Сфорца, що «зачарував» його на все життя.

Вражають і його зовнішні дані: Леонардо був високий, стрункий і такий прекрасний обличчям, що його називали «ангелом», при цьому дивовижно сильний (правою рукою — бувши лівшею — міг зім'яти підкову). У той самий час його менталітет здається нескінченно далеким як від рівня свідомості сучасників, а й від людського взагалі.

Чи був він людиною?

Здібності та можливості Леонардо були, безсумнівно, надприродними. Наприклад в «Щоденниках» да Вінчі є нариси птахів у польоті, для виконання яких потрібно було мати щонайменше матеріалами сповільненої кінозйомки!

Він вів дуже дивний щоденник, звертаючись до нього самого на «ти», віддаючи розпорядження і накази собі як слузі чи рабові: «накажи показати тобі...», «ти маєш показати у своєму творі...», «накажи зробити дві дорожні сумки...»

Леонардо практикував спеціальні психотехнічні вправи, висхідні до езотеричних практика піфагорійців та сучасної нейролінгвістики, щоб загострити своє сприйняття світу, покращити пам'ять і розвинути уяву.

Так, один із секретів Леонардо да Вінчі полягав в особливій формулі сну: він спав по 15 хвилин кожні 4 години, скорочуючи таким чином свій добовий сон з 8 до 1,5 годин.

Винаходи та відкриття да Вінчі охоплюють всі галузі знання (їх понад 50), повністю передбачаючи основні напрямки розвитку сучасної цивілізації.

Так да Вінчі винайшов текстильні машини, ткацькі верстати, машини для виготовлення голок, потужні підйомні крани, системи осушення боліт за допомогою труб, аркові мости. Він створив креслення воріт, важелів і гвинтів, призначених піднімати величезні тяжкості, механізми, яких не було в його час.

У Королівській бібліотеці Турина зберігається знаменитий автопортрет Леонардо да Вінчі — «Портрет самого себе в похилому віці». Він не датований, але, як вважають експерти, було написано близько 1512 року.

Це дуже дивний портрет: не тільки глядач у різних ракурсах сприймає вираз і риси обличчя Леонардо зовсім по-різному, але й фотографії, зроблені навіть з невеликим відхиленням камери, показують різну людину, яка то меланхолійна, то зарозуміла, то мудра, то просто нерішуча, то постає старим-старим, змученим життям, і т.д.

Коли Леонардо в 1516 чи 1517 році прибув до королівського замку в Амбуазі, розташованому приблизно за сто шістдесят кілометрів на південний захід від Парижа на річці Луарі, йому одразу було присвоєно титул «Перший художник, інженер і архітектор Kороля» — не тому, що від на нього чекали якихось нових робіт, а через те, що він уже зробив.

Франциск відвів йому апартаменти в затишній садибі Клу, що знаходиться менш ніж за кілометр від палацу, і часто відвідував його там, вважаючи, що повному сил двадцятидворічному королю набагато легше відвідати хворого 64-го художники, ніж просити аудієнції.

Незабутнє враження, яке Леонардо справив на свого покровителя, засвідчено записками Бенвенуто Челліні, який через двадцять чотири роки приїхав на службу до Франції.

У своїх «Спогадах» Челліні пише про Леонардо, що «король Франциск настільки глибоко любив його великі таланти і відчував таке велике задоволення, слухаючи його промови, що в році було дуже мало днів, які він провів без розмов з ним. Він говорив, що не вірить, що на землі коли-небудь жила людина таких великих знань, як Леонардо, причому в області не тільки скульптури, живопису та архітектури, а й філософії, тому що він був великим філософом».

Він помер 2 травня 1519 року, через рік після того, як написав заповіт, за яким свої малюнки та папери залишав Франческе-Мельцн, деякі гроші — зведеним братам, а виноградник поблизу Мілана — Салаї.

Як тільки Леонардо був опущений у могилу, невиразний серпанок таємничості, що оточував його ім'я за життя, став густішим. Згодом він перетворився на хмари, на яких він був піднесений. Його стали обожнювати.

Через тридцять один рік після смерті Леонардо Вазарі представив його нащадкам так:

«Найвеличніші переваги, які колись мала людина, як послані згори, так і вроджені, — чи ні, все ж таки надприродні, що чудово з'єдналися в одній людині: краса, грація, талант — були такі, що, до чого б ця людина, настільки щасливо обдарована, не торкалася, будь-яка його дія була божественною; він завжди залишав усіх інших людей позаду, і це наочно доводило, що він був рукою самого Господа».

Він унікальний: ні до нього, ні після в історії не існувало подібної людини, геніальної у всьому.