Трампу не цікава перемога України
Що історія заморожених конфліктів може розповісти про майбутнє України?
Північна та Південна Корея, Косово та Сербія... крихкий мир може залишати відкритою загрозу повернення до збройного протистояння.
Про це йдеться у матеріалі The Times.
Північна та Південна Корея – обмінюються K-pop і повітряними кулями, наповненими екскрементами, через демілітаризовану зону.
Косово – незалежна держава, яку не визнає її войовничий колишній господар, Сербія, балансує на межі нового спалаху насильства.
А Північний і Південний В’єтнам двічі вибухали після припинення вогню: спочатку, коли країну залишили французькі колонізатори, а потім після угоди між Вашингтоном і Ханоєм. У підсумку Північ захопила всю країну через два роки після відходу американців.
Історія заморожених конфліктів не є щасливою. Вони виникають, коли гармати замовкають – іноді через офіційне перемир’я, іноді через втому від бойових дій, а іноді через копітку миротворчу роботу, яка здається вирішенням для зовнішнього світу, але не отримує схвалення однієї зі сторін. Це залишає постійну загрозу повернення до війни.
Президент Трамп, можливо, відмовився від передвиборчої обіцянки завершити війну в Україні за 24 години. Але 100 днів, які він дав своєму посланцеві Кіту Келлогу на пошук рішення, а також його зафіксована відсутність ентузіазму щодо фінансування військових витрат України, зробили перспективу ще одного замороженого конфлікту на кордонах між росією та Європою більш реальною, ніж будь-коли.
Її спроби утримати Молдову, зокрема через тридцятирічну підтримку самопроголошеної Придністровської республіки, ослабли після вторгнення в Україну та одночасного розвороту урядів у Кишиневі та Києві проти Москви. У Грузії росія мала більше успіху, фактично тероризуючи населення, щоб воно залишалося на її боці.
Однак у Нагірному Карабаху росія просто відійшла в сторону, дозволивши Азербайджану захопити етнічно вірменський анклав, зрадивши своїх вірменських союзників і зрештою не зумівши запобігти етнічному очищенню території.
Миротворчість – це надзвичайно складне завдання, зазначає Джон Лаф із Chatham House, який вивчав різні сценарії завершення конфлікту в Україні. «Згадайте Дейтон», – говорить він про угоду, яка завершила громадянську війну в Боснії. «Лише її військовий додаток має 100 сторінок».
Для забезпечення незалежності Боснії знадобилися рамковий документ ООН і 90 000 миротворців. Однак навіть вона залишається замороженим конфліктом: три етнічні республіки все ще небезпечно сперечаються про майбутнє країни, сербська республіка постійно тягнеться до Москви, тоді як Сараєво міцно тримається за Брюссель, де бачить своє майбутнє.
Україна могла б лише мріяти про таке, каже Філліпс О’Браєн, професор стратегічних досліджень Університету Сент-Ендрюс, враховуючи, що нетерплячий Трамп ставить свою репутацію «генія угод» на те, щоб покласти край кровопролиттю в Україні.
Він не вірить у загрози Трампа на адресу росії, вказуючи на те, що президент не надав Україні жодних гарантій безпеки та позиціонує себе не як гаранта, а як посередника.
Якщо припинення вогню в Україні, укладене Трампом, матиме якийсь історичний аналог, О’Браєн побоюється, що це буде схоже на Єрусалим наприкінці Шостого хрестового походу, коли арабські армії просто перечекали 15-річне тимчасове перемир’я хрестоносців, а потім повернулися до Святого міста назавжди.
Трамп відомий своїм бажанням отримати Нобелівську премію миру, все ще ображаючись на те, що нагороду дали його попереднику Бараку Обамі ще до того, як той досяг хоч чогось значного в зовнішній політиці, не кажучи вже про припинення війни.
Генрі Кіссінджер отримав премію спільно зі своїм північнов’єтнамським колегою за укладення перемир’я між Північним і Південним В’єтнамом, яке дозволило американським військам піти. Але вже через два роки північнов’єтнамці взяли Сайгон. Ле Дик Тхо відмовився від премії на знак протесту проти килимових бомбардувань, які змусили Ханой погодитися на перемир’я, але зрештою саме він і здобув остаточну перемогу.
Корейська війна, найвідоміший нині заморожений конфлікт, була зупинена у своїй гарячій фазі перемир’ям, яке розділило країну по тодішній лінії фронту. Через відсутність мирного договору Північна та Південна Корея технічно все ще перебувають у стані війни.
Зовнішні події та сили були вирішальними для припинення тієї війни – смерть Йосипа Сталіна стала ключовою для зміни поглядів Москви на проксі-конфлікт зі США. Але корейська війна також залучила тисячі іноземних військових під прапором ООН, які залишалися там для забезпечення перемир’я, поки їх не замінили повністю американські сили.
Трамп уже чітко дав зрозуміти, що якщо припинення вогню в Україні потребуватиме контролю, то цей обов’язок має лягти на Європу, а не на США чи навіть сили НАТО за участю американців. Східноєвропейські країни мають всі підстави наполягати, що їхні сили необхідні для захисту власних кордонів, змушуючи Західну Європу заповнювати вакуум.
Європейські лідери, схоже, лише зараз усвідомлюють, що може означати Трамп для України. На Давоському форумі Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської комісії, попередила про небезпеку поспішного перемир’я.
Українці надто добре знайомі з таким сценарієм.
