У тіні поневоленої «слугами» олігархів України
Орієнтація на чужі геополітичні проєкти узалежнює нарешті суб'єктну Україну. Питання у тому, чи при владі у Києві будуть державники?
Якщо ви читали «Велику Шахівницю», то для вас нема секрету, чому міжнародно-фінансові (глобалістичні) кола, чиїм трубадуром був «Біґ Збіґ(нєв)», так активно просувають ідею євроінтеграції. Чому фонд «Відродження» заварював каву на Євромайдані, а Віка Нуланд возила туди пєчєньки?
У книзі про це дуже чітко, чорним по білому, написано. Щоби підважити «Deutsche Ordnung» і запобігти відродженню німецького націоналізму — фантомного жаху як Бжезінських, так і Соросів, Блумберґів, Ротшильдів і Епплбомів.
Розширення ЄС і НАТО за рахунок народів Східної Європи, котрі мають глибокі історичні образи як на німців, так і на московитів, і ще із Версальських часів орієнтовані на англосаксів, сприяло б посиленню впливу останніх у спільних проєктах. Це ж очевидно!
А матеріальне забезпечення велетенської наддержавної бюрократичної машини та фінансова підтримка малопродуктивних східноєвропейських економік потребує збільшення відрахувань у спільний казан, що тягне за собою...Вірно: ріст податків!
А високі податки ніколи не сприяли розвитку приватного підприємництва — локомотиву економічного зростання, що чудово вкладається в ідеологію zero growth, широко сповідувану у міжнародно-фінансових колах. (Утримання розореної війною України, схоже, теж ляже на плечі Шольців — оцініть «красоту ігри»).
Добре, а де тут цимес для українців? Припустимо, доступ до європейських ринків, капіталів, технологій і трудових практик дав би позитивний стимул нашій економіці. НАТО дало б безпекову парасольку, а вісь Берлін-Пекін ставить хрест на вигідних для нас балто-чорноморських проєктах — і її непогано було б поламати.
Але... Ті структури, які спокушають нас кружовними трусами і підбивають відмовитися від національної цноти й самобутності заради (ситого) європейського майбутнього, — не здатні гарантувати нам безпечну інтеграцію.
Та що там безпечну, взагалі ніякої інтеграції гарантувати не здатні! Бо їхня хитромудра тактика непрямого вирішального впливу часом обертається відсутністю будь-якого впливу, як це сталося на Бухарестському саміті 2007 року, де німці з французами заблокували нам ПДЧ, і що ти їм зробиш?
А демократичні стандарти, якими нас задовбують у рамках «синхронізації» із цивілізованим світом, виносять нагору різний політичний непотріб, що вириває важелі впливу в адекватних проєвропейських політиків і зводить усі їхні зусилля на пси. І виходить парадоксальна ситуація.
Ну, глядіть: тікаючи геть від Москви в Європу, ми «по-ротно» входимо у склад РФ. За 20 років євросподівань ми втратили 20% стратегічно важливих територій, чверть населення (як мінімум) і рештки економічного суверенітету, а євровіз і нині там...
Апологети єврооптимізму стверджують, що іншого вибору у нас усе рівно нема. Або слухаємося «західних партнерів» (що не є репрезентантами всього Заходу і часом мають зовсім не західне походження), або нас загребуть 2-голові кури.
У термінах НЛП це називається «фреймінґ» — штучне звуження опцій. Припустимо, вибір у нас дійсно небагатий і не дуже приємний, але й не такий примітивний, як нас у тому хочуть переконати.
Бо сприймати шантажистів і мародерів як носіїв добра та істини чи як ситуативних, токсичних, ненадійних союзників, до яких не можна повертатися спиною — це теж вибір. Віддавати свій голос партіям грантожерів і алігаторів чи партії національного капіталу — це теж вибір (як показує практика, навіть 1-2%, не кажучи вже про 5-7 можуть суттєво вплинути на політичні розклади).
Стати у конфлікті на бік мутного «варяга» чи на бік автохтонного лідера — теж вибір, що впливає на рейтинги й на подальші політичні розклади. Цькувати співгромадян, які вказують на деструктивну і антиєвропейську природу міжнародно-фінансових кіл і нав'язуваної в рамках «євроінтеграції» ліволіберальної ідеології чи разом думати як нам вирватися з геополітичних лещат — теж вибір.
Якби Одіссей, що проскочив між Сциллою й Харибдою, вбачав у котрійсь із них «менше зло», не було б Одіссеї. Якщо українці будуть шукати добро там, де його нема, не буде України!
