Україна програє́ московії у двобої дронів
Зараз раптом виявилося, що на гаражах далеко не виїдеш і дрони потрібні не лише кустарного виробництва. Ворог це зрозумів раніше за нас.
Ми поступово доходимо до моменту, коли московити зможуть запускати 1000+ ударних БПЛА типу «Шахед» за добу. Загалом на кінець травня 2025 ми в моменті, де починаємо все більше відставати у технологічній гонці.
За низкою напрямків ще зберігається паритет, але в основному окупанти все більше попереду. Вони створили державну політику, залучили десятки тисяч провідних інженерів в архітектуру воєнної промисловості, включили сотні інженерних команд від партнерів: КНР, Білорусь, КНДР і, звісно ж, Іран.
А ще, — вкинули сотні мільярдів доларів в RnD та компонентну базу. Ми ж намагаємося дотягувати на low tech, але дешеві, прості технології це тільки частина рішення, проте потрібен стрибок на якісно новий рівень, а для цього необхідно фундаментальна і прикладна наука.
На рішеннях з хоббійного радіоринку ми й так зробили диво — тримались більше як 3 роки. Але ці рішення все більше долаються системними, монументально-науковими проектами об'єднаних московитсько-ірансько-китайських інженерних команд.
І, якщо ми думаємо на рішеннях зліплених з лайна і палок протягнути ще кілька років війни, — то це дуже погано закінчиться. Бо спершу ці рішення перестануть працювати, потім росіяни дадуть ще кілька game changers, а потім деморалізується армія і закінчимось саме ми!
Однак наші технології — це на умовних 80% саме такі рішення і ми вперлись у скляну стелю фундаментальної науки. Скляну, тому що ми розуміємо куди йти, і йти нам ніхто не заважає, але немає спроможностей.
Єдине правильне рішення, це створення стратегії державної політики з розвитку військових технологій. Це має бути питання №1, бо якщо не буде цього, — за лічені роки не буде нічого (крім стертих міст і окупаційної влади).
А нам, простим небайдужим людям, волонтерам, воякам єдине що можна зробити, — ще трохи виграти для державних чиновників час. Об'єднувати інженерів, знайомити між собою та з воїнами, допомогати тестувати їхні вироби на фронті й полігонах, привозити компоненти, шукати фінансування...
Цікавитись MilTech і максимально сприяти всім, хто цим займається. Зараз весь фронт технологічно тримається буквально на кількох тисячах інженерів і виробників, уся багатомільйонна країна й буквально кілька тисяч людей.
Їм необхідно максимально допомогати і паралельно навчати нових фахівців. Розуміючи, що підготовка фахівців, фундаментальна наука — це, як мінімум, 5-10 років, але війна тільки починається.
