Уявіть: прийшов сховатись Зе'їнька – а замість ялиноньки…

То так, зустрінь блазень останнього, не виключено, що країна вже б похапцем готувалася до дострокових президентських виборів. Правцем би не обійшлося.

Оце на такі асоціації виводить нас передноворічна «циганочка з дітьми», влаштована артистом вочевидь погорілого театру, котрий силкується кров з носа, хоч трісни, хоч з коліна вилупи утримати локшину на вухах зазомбованої публіки.

Чи міг Зе уникнути традиційної процедури? Скасувати свій передноворічний бенефіс? Промовчати? Ні. Є речі принципово сакраментальніші за здоровий глузд. І будь-хто на його місці, а фактично – кожен з нас, президентів, був би приречений на словоблудство під олів'є.

Давайте визнаємо і те, що не кожному це вдалося би так вітіювато, як професійному блазневі, вишколеному роками сценічної рутини. А талант скомороха не міг не розквітнути, коли від децибелів реготу ідіотів у залі залежала кількість бабла у кишені.

Але, як на нас, підсумковий відосик Зе у форматі «Лєнін і діти», в якому дилетант-лібертаріанець спробував пафосно пояснити малолітнім співрозмовникам суспільну значимість семивідсоткового кредиту для мікробізнесу, таки програв вітальному тріо напередодні 2003 року.

Згадайте, який фурор викликало натужне алегро Леоніда Даниловича з псом і онуком! Після тієї родинно-душевної екзотики навіть лави протестного руху поріділи: важко було уявити, як Україні далі бути без Кучми.

Скажімо, ми були налаштовані побачити за спиною Зе Снігурку-Мендель у халаті колорадського стилю «а ля Скороход». Під ялинкою був би доречним обісцяний Сивохо у позі втомленого Мислителя-Діда Мороза.

А оці варіанти: корабельна (в гірляндах!) сосна Аллахвердієва, яку із-за кадру з усіх сил піддуває Арахамія, хоровод «сніжинки» Маші Фокіної з двома практично «примороженими дєдами»? Не здивувалися б і прольоту над ялинкою Венедіктової верхи на конституції.

Наші фантазії, розбурхані дворічною демонстрацією відвертого глупства найвеличнішого лідера квартальної трупи, інколи втрачали зв'язок з реаліями. Здавалося, що перманентні фіаско таки навернуть блазня до визнання неможливості  зупинити стрімко падаючий рейтинг, і його проб'є нарешті на покаянне «фініта ля комедія».

…Снилося, як Зе пестить натрудженими пальцями палітурку Пересопницького Євангелія зі сценарієм новорічного концерту «Вечірнього кварталу» всередині і все ще неперевершено гаркавить з парламентської трибуни до Разумкова: «Діма, я всьо-о-о, тепер твоя черга», сповзає з трибуни і побитим псом з чимось підібганим повільно плентається центральним проходом під улюлюкання опозиційних фракцій.

Треноване око продюсера помічає не вельми й приховане полегшення однопартійців Коломойського, Ахметова і Палиці, дитячу радість Гео Лероса, зіщулену постать Юзика, який заплющив очі і удає з себе невидимку, плакат «Я – твій вирок» в руках Порошенка.

У фойє до колишнього одного з сорока двох мільйонів президентів України кидається все така ж несамовита Мендель, але з новеньким бейджиком «ВВС News Сhannel - HARDtalk» на знайомих грудях і запитанням: «Ху із ху, містер Володья?».

Містер ще встигає подумки покартати дівчинку, мовляв, «І ти, Брутка», як його підхопили під руки космонавти Авакова… Тут наш сон відлетів, полишивши по собі нез'ясоване: а чи так вже й обов'язково починати посадки навесні? Якщо «клієнт давно готовий»?

Сни – снами, фантазії – фантазіями, а сконав високосний 2020 зрештою традиційно: з олів'є і холодцем, вже звичною середземноморською відлигою, старим і перевіреним кіном, усю озвучку і мізансцени якого вже й онучата    вивчили напам'ять, президентським спічем.

Пандемія? Так головний санітар Ляшко вже гроші перерахував китайцям за недороблену вакцину, видужалих не встигаємо тестувати, і локдаун введемо з дня на день, чекаємо, коли всуціль перезаразиться країна.

Тарифи збожеволіли? А ми їм: «Хто це сказав?! Вийди, розбійник!». Чи зігрів Зе серця 42 мільйонів колег-президентів своїм привітанням? Ні.

Звісно, якійсь все ще інфікованій зе'відом частині біомаси новорічний відосик блазня, хто б сумнівався, здається чи не черговим пришестям. Сльози розчулення від споглядання духовного єднання 43-річного нелоха з підростом нації скапують у шампанське, рясно поливають святкові скатертини і оселедці під шубою. Хайп. Пік емпатії.

Вражені логічним і зрозумілим красномовством Діда Вована, вихованці столичних дошкільних закладів боялися й слова пропустити з ораторії про відкриття нових КПВВ на Донбасі! Інформацію про найбільший оборонний бюджет в історії країни, початок будівництва українських корветів і перше в історії країни замовлення в КБ «Антонов» трьох вітчизняних літаків малеча готова була записувати, так дяді з тьотями не дали органайзерів. Каки.

Художньо розпатлане дівчатко, чи то надихане супергероїчним суперлохом, чи то налякане якоюсь руйнацією стереотипів, постами і мостами, невпопад посміхалося і совалося в нетерплячці, і було готове рвонути ще не постарілими дорогами від страшних метальників бруду на вентилятор соцмереж до окупованої Ялти, щоб  вивести на тамтешньому піщаному пляжі безальтернативне: «Крим – це Україна, найсильніша держава світу!».

Підказав би хто остолопам, що на ялтинських пляжах піску немає, там – галька. 

_____

…Із-за ялинки на спотворене щирим вболіванням за долю прийдешніх поколінь обличчя аніматора позирав Білий бичок з металічним полиском. Його, утішеного барвистим доповненням сюжету казки про свого колегу – просто білого бичка, без відливу – тягло на філософію: «Знав би і ти, зелений миня, стійло…».