В Україні відсутня офіційна управлінська вертикаль, а є мафіозна держава
Загнаний у тінь політичний процес має властивість вибухати «чорним лебедем». Де, коли, на якому майдані — хто зна, проте наслідки здивують.
Ключова проблема нашої країни у тому, що ми не маємо офіційної управлінської вертикалі, яка б відповідала за свої рішення (брала б відповідальність за скоєне). Те, що збудовано в Україні у владі, — це мафіозна система управління.
Це система, в якій ті, хто нею керує, не дотримуючись ні Конституції, ні законів, ні міжнародних норм, можуть ухвалити будь-яке рішення для себе та не нести за це відповідальності. А ті, хто в системі підпадає під відповідальність, — це звичайні виконавці та «стрілочники».
Вже не раз говорено, що на відміну від Сполучених Штатів Америки, де величезну бюрократію федерального уряду називають «Deepstate», у нас державу варто називати «Shadowstate». Тобто, фактично, тіньова держава.
Всі мафіозні принципи приховані у тіні, які прикриває вітрина. На вітрині — державний прапор, Конституція, на вітрину пускають її прикрашати різних «громадських активістів», котрі живуть на іноземні гранти, або лояльні до влади.
На вітрині написано: «у нас є демократія», «у нас є закони», «у нас є вибори», «у нас є парламент», «у нас є президент — гарант Конституції». Але все, що написано на вітрині, — це не працює, бо це імітація.
Реальні ж дії відбуваються за лаштунками вітрини — у тіні. Саме такий соціально-політичний устрій слід називати мафіозною системою, яке ніколи не було, не є і не буде ефективним.
Адже, якби мафіозне управління було ефективніше офіційного, то найбільш розвиненою провінцією в Італії була б... Сицилія, батьківщина мафії. Насправді це — до тепер найвідсталіший регіон у країні.
Мафія ніколи не працює так, щоб усім жилось добре. Мафія працює на те, щоб добре жилося тільки вузькій верхівці; як у приказці: щоб у мене все було і мені за це нічого не було.
Варто згадати Майдан-2004 та Майдан-2014: попри вимоги громадянського суспільства і понесені жертви панівний клас використав протести, щоби нова група можновладців отримала владу, збільшивши власні капітали. Як говорили про Майдан-2004 року: «Мільйонери перемогли мільярдерів».
Відсутність демократії у нашій країні підмінюють політичною конкуренцією. Але в тому й біда, що конкуренція йде не між партіями із власним світоглядом і власним планом побудови комфортного довкілля для українців — конкурують мафіозні клани між собою, щоби виявитися першими біля важелів цієї мафіозної системи.
Наша влада (які б прізвища вона не мала), використовуючи цю мафіозну систему, навчилася не просто вибудовувати корупційні схеми та збільшувати свої активи та капітал у мирний час. Ця система дає змогу їй з не меншою ефективністю це робити навіть у часи криз та війни.
Навіть війну, — коли прості українці гинуть тисячами, коли вони втрачають свої будинки, рідних та близьких, — вони перетворили на механізм самозбагачення. Процес вилучення російських активів наші чиновники перетворили не на користь України, а на перерозподіл власності, забираючи їх у колишніх олігархів на користь нових олігархів.
Тому що робиться це, як завжди, за повного порушення всіх законів і тут — законів міжнародних. Тому колишні російські власники легко відбиваються від наших мафіозі, звертаючись до міжнародних судів, а наша мафіозна держава прирікає саме себе на ліквідацію.
