Від премій Коболєву до 106 мільйонів доходів Чернишова

Що за «ноунейми» у міністерствах і чи потрібні Україні 11 заступників міністра?

Коли у 2019 році стався розголос про «державну премію» А. Коболєву в розмірі майже 250 млн грн за те, що іноземні юристи виграли справу проти росіян у шведському суді, я ще довго розводив руками: як це можливо на держпідприємстві? До речі, справа про цю крадіжку досі перебуває в суді.

Про це пише «Аргумент».

А коли днями з’явилася інформація про чергового мільйонера-державника — ексвіцепрем’єра Олексія Чернишова — з його маєтками на Дніпрі за мільярд, то увагу привернула не сама чергова зухвала оборудка «державників», а сума заробітку подружжя Чернишових на службі державі за останні п’ять років. У рішенні суду є ця цифра — 106 млн грн за п’ять років служби державі, найбіднішій країні Європи.

І це лише те, що вказано у деклараціях.

Чи не забагато? За які ж такі послуги сотню мільйонів грошей платників податків державне управління поклало цим громадянам? І чи лише одному? Ні, іншим — трохи менше. Але чи не забагато взагалі за те, що ми отримуємо від державного керування нашими податками?

Дивлюся на сайт Міністерства розвитку громад та територій України.

Нові персони:

• Шкрум Альона Іванівна (3 грудня 2024)

• Рябикін Олексій Володимирович (4 жовтня 2024)

• Денисюк Марина Олександрівна (11 жовтня 2024)

• Ковальчук Костянтин Олексійович (3 грудня 2024)

• Кашуба Андрій Вікторович (24 січня 2025)

• Братусь Андрій Васильович (21 січня 2025)

• Балеста Олексій Станіславович (15 квітня 2025)

• Деркач Сергій Анатолійович

• Козловська Наталія Вікторівна (15 жовтня 2024)

• Дубогриз Євген Павлович (22 вересня 2025)

• Рибченко Артем Сергійович (3 жовтня 2025)

Хто всі ці «ноунейми»?

Це офіційні заступники лише одного міністра — Міністерства розвитку громад та територій України.

А ще є Білецький Сергій Володимирович — держсекретар — та сам міністр Олексій Кулеба.
Дата біля прізвищ означає день призначення цих поважних громадян на державну посаду.

Ще кілька років тому в кожного міністра України був один перший заступник і лише два-три заступники.
Звідки тепер узялися цілих одинадцять? І навіщо стільки?

Ще кілька років тому зарплата заступника міністра становила 25–30 тис. грн на місяць.
Згоден, тоді можна було не перейматися, куди йдуть наші податки з таких «шалених витрат» на державне керування.
Сидять собі чиновники у своїх офісах майже задарма — усе одно нічого корисного для країни не роблять, лише створюють видимість роботи.

Дивлюся зараз: ті заступники, які вказали заробіток у міністерстві за 2024 рік, декларують по 1,5 млн грн щорічно лише офіційної зарплати. Дарма, що не пояснюють — за що.

Таким чином, 11 заступників + держсекретар + міністр щорічно полегшують бюджет країни майже на 20 мільйонів гривень лише зарплатами.

А є ще орда помічників, клерків, витрати на офіси, зв’язок, транспорт тощо.
Тільки на прикладі одного міністерства видно, що витрати на «державне керування» зросли у 20 разів.
А якість управління — теж у 20 разів? Ні.

Інше цікаве питання: звідки вони взялися в міністерстві? Чи мають досвід керування такою галуззю великої країни?

Міністр О. Кулеба до призначення півтора року працював у Офісі президента заступником. Зарплату тоді отримував від Державного управління справами — менше ніж 40 тис. грн на місяць. У Києві 40 тис. грн для спеціаліста такого рівня?
А потім — одразу міністр із 11 заступниками.

Рябикін Олексій. До 2022 року працював у «Київській міській лікарні ветеринарної медицини», у 2022–2023 роках — радником у Київській ОДА із зарплатою 61 тис. грн на рік. Потім майже півтора року — позаштатний радник заступника керівника Офісу президента, тобто «бігав без оплати за зусилля».

Рибченко Артем. Березень 2023 – вересень 2025 — Офіс президента України, Департамент з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Спочатку директор, потім генеральний директор директорату. Із зарплатою від ДУС — до 1,5 млн грн на рік.

Про «успіхи» Офісу президента в питаннях євроінтеграції ми чомусь мало що знаємо. Але українці щедро сплатили керівникам цього «руху» — мільйони гривень.
Європейської інтеграції, щоправда, досі не видно навіть на горизонті.

Та що це за кузня кадрів — цей Офіс президента, де 30% заступників міністрів «пройшли навчання» за державний кошт?

Хто затверджував «штатний розклад» міністерства? Скільки ще буде заступників? Якщо зарплати такі високі — то, може, треба проводити відкриті конкурси?
Або запропонувати посади нашим воїнам після служби?
Чи набір — лише через Офіс президента?

Більшість нових заступників працюють уже майже рік.
Але оцінити, що вони справді роблять, складно. Краще життя українців від цього не стало.

Приклад 1.
Декілька днів тому в ефірі виступав заступник міністра К. Ковальчук щодо готовності країни до опалювального сезону. Головне питання — міста, де ситуація з теплом і світлом найгірша.
Київська влада лише кілька днів тому в авральному порядку виділила кошти на генерацію для станції «Бортничі», а на ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 досі не захищено трансформатори.
На питання про відповідальність Ковальчук серйозно порадив «не піднімати чутливі теми», бо це «допомагає ворогу».
Головне — не забути прийти по зарплату. Це, мабуть, теж «допомога ворогу».

Приклад 2.
Пам’ятаєте «гіперлуп» Омеляна?
А ще був проєкт днопоглиблення в порту Південний — китайцям заплатили мільярди.
Результат — мінус для держави і десятки кримінальних справ.

Тепер подібну схему просувають під виглядом «інвестицій у порти».
Міністр Кулеба каже:

«Інвестор приходить з капіталом і досвідом, бере на себе модернізацію та управління».

А його заступники А. Шкрум і А. Кашуба вторять:

«Проєкт стане найбільшою інвестицією в історії українських портів».

Чому ж вони самі не інвестують, якщо така вигода?
Вони подорожують за державний кошт, проводять конференції, створюють комісії — і не дають конкретних відповідей:
де взяти додаткові 500 тис. контейнерів, хто працюватиме після війни, і навіщо будувати новий термінал, якщо поруч є діючі?

Нічим не займатися або займатися дурницями на великих зарплатах — ось досягнення уряду із сотнями заступників.

А історія з концесією в Чорноморську має ще гірший підтекст: експерти кажуть, що інвестор давно визначений. Актив «запав» комусь, кому треба або подарувати, або продати «зі знижкою». Тепер під це підганяють красиві документи й піар.

Хто буде інвестором «на 40 років із обіцянками платити 1,1 млрд доларів щороку» — український олігарх чи китайський підрядник — покаже час.
Поки що очевидно одне: влада різко збільшила витрати на чиновників, не пояснюючи, навіщо.

Ефективність — нульова. А податки — зростають.

Влада завжди каже, що грошей нема — на розвиток, освіту, соціалку.
Але на чиновників — є завжди.

Я не хочу продовження цього чиновницького панування. І, гадаю, інші теж не хочуть.

Автор: Олександр Захаров