Відсутність в України планів на найближче майбутнє і стратегії розмиває суть перемоги
Ключ до успіху — робота у команді та віра у власні сили. Тому-то яйценосні кіоскери з Офісу на Банковій вирішили обмежитися своїм каґалом.
Почуття власної/національної гідності, яке на (золотий) батон не намазується й у (крипто) гаманець не вкладається, є дуже корисним психологічним механізмом. Чому? Ну, бо він дозволяє виявляти стратегічні загрози.
Прояви неповаги — це завжди провісники потенційної депривації. Людина, яка не заслужила/не добилася поваги, буде позбавлена життєво важливих ресурсів якщо не негайно, то як тільки в них виникне дефіцит.
Не випадково ж кодекс честі був колись основою буття феодального стану, що на спадковій основі займався війною і політичним адмініструванням. А що є війна і політика? Правильно: стратегія.
Середньовічні хроніки рясніють повідомленнями про те, як у роки природних катаклізмів від голоду/холоду вимирали цілими селами/міськими кварталами. Але важко знайти випадки, коли б від нестачі продуктів і тепла вимирали цілими замками, де жили гонорові й войовничі люди, готові класти своє життя на олтар честі.
Українці, які віками були позбавлені суверенітету, чия військова й політична еліта системно нищилася до ноги, певно звикли існувати у смердючій атмосфері неповаги до свого національного єства. Тому й проморгали всі «тривожні дзвіночки».
Українці були ошелешені, коли всім відомі етнічно-реглігійні групи по обидва боки поребрика, які системно, нахабно й цинічно топталися по нашій національній гідності й знецінювали ідею нашого суверенітету, пустили їх на фарш. А згодом ще й стали так само методично і цинічно позбавляти їх всього, що вони собі накопичили ціною приниження і «бєз разніци».
Ті ж самі групи (чи радше угруповання) тепер пильно стежать, щоби рештки нашої нації, які зберегли поняття честі й стратегічного мислення, поменше «виступали». Ці зайти категорично проти збудження у народі (яким би мудрим або ж дурним не був) гідності й не заважали «аканчáтєльнаму рєшéнію укрáінского вапрóса».
