Як фінський патріот нищив комуністів від Карелії до В'єтнаму
Цей моторний чоловік устиг прослужити в арміях одразу трьох держав, які воювали одна одною. Ненависть до червоної чуми спонукала до борні.
Мова про уродженця нині окупованого московитами міста Війпурі (Виборґу) на ім'я Лаурі Аллан Тьорні (28.I.1919 — 18.X.1965). Він походив із типової фінляндської сім'ї, в якій карельське етнічне коріння переплелося зі шведським та фінським.
Батько добряче навчив його ненавидіти комуністів й узагалі всіх адептів лівацьких ідеологій, які принесли кров, терор і страждання на вулиці його рідного Війпурі. Наука виявилася корисною, бо зі шкільної парти Лаурі вчився наштрикувати на ножі червоні опудала із ганчір'я та соломи.
Та от восени 1939 року спалахнула Друга світова війна, диктатори у Берліні та Москви вирішили навпіл між собою поділити Європу. За умовами таємного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа, незалежна Фінляндія опинилася у сфері впливу совєцької тюрми народів.
Після нападу СССР, молодий Тьорні разом з товаришами узяв участь у бойових дій на Східному фронті як солдат-доброволець. Зарекомендував себе, зокрема, в успішному оточенні та знищенні окупаційних червоних військ поблизу села Леметті, після чого командування відрядило Лаурі на офіцерські курси.
Після завершення так званої Зимової війни та отримав звання вянріккі (відповідник українському старшому лейтенанту або ж прапорщику) та зарахований у запас. Таємно записується до лав майбутнього фінського легіону Waffen-SS уже у званні унтерштушмфюрера, проходив підготовку у Відні.
Новий совєцький напад улітку 1941 року змусив його повернутися до Фінляндії. У березні 1942 року Лаурі Тьорні важко поранений через те, що наїхав лижами на ворожу міну, однак згодом стане на ноги й продовжить свій хрестовий похід проти комунізму.
Найбільше уродженець Війпурі прославився, коли сформував свій диверсійно-розвідувальний загін, що неофіційно отримав назву «Підрозділ Тьорні» («Osasto Törni») й власну емблему. За кількістю особового складу приблизно дорівнював єґерській роті у 140-160 бійців, чий основний профіль роботи — операції в тилу ворога.
Існує легенда, що ніби за його голову совєти давали нагороду у 3 мільйони фінських марок, але чомусь рублям. Підтверджень цьому немає, тому схоже, що це більше за байку для поширення позитивного реноме героя, адже те, що Тьорні був гарним та успішним командиром — безперечний факт.
Після підписання Московської мирної угоди восени 1944 року Лаурі разом з іншими офіцерами Сил оборони Фінляндії таємно ховав зброю. Це робилося свідомо вищим командуванням на випадок майбутньої партизанської війни, якщо СССР таки окупує країну; керівником операції був полковник Алпо Марттінен, який згодом ще зустрінеться Тьорні на його шляху.
У січні 1945 року Лаурі виїхав до Третього Райху, який програвав на всіх фронтах. У Німеччині фінський вояк пройшов диверсійну підготовку, і мав бути використаний для роботи в скандинавських країнах, однак через крах нацистського режиму ці плани не могли бути втілені.
Тьорні повертається до Фінляндії, де його арештували за співпрацю із гітлерівцями та антикомуністичну боротьбу. Втім, президент Юго Паасіківі помилував героя війни, тому вже 1948 року ветеран вийшов на волю і через Швецію та Венесуелу, як моряк, потрапив на корабель, що проходив поблизу узбережжя США.
Не довго думаючи, він стрибнув у воду і доплив до найближчого берега; біографи стверджують, що це сталося між штатами Делавер і Північна Кароліна, без уточнення конкретного місця. У віці 35 років Лаурі Тьорні, який змінив своє ім'я на більш американське Леррі (або ж Ларрі) Торн, знову став рекрутом.
Досвід боротьби із червоною чумою на Півночі Європи знадобився Армії США, яка щойно почала власний хрестовий похід проти комунізму в Азії та Латинській Америці. Пройшовши підготовку у військовому училищі Форт-Бреґ молодий фін вирішив поповнити лави спецпризначенців, яких інструктував щодо ведення війни в умовах зими.
1957 році отримує звання першого лейтенанта, а вже за 3 роки стає капітаном і бере участь у спецоперації в Ірані. 1963 році Леррі Торн уперше їде до В'єтнаму, де тривала боротьба демократичного уряду у Сайґоні проти промосковських червоних партизанів Хо Ши Міна.
Те відрядження у тропічні джунґлі принесе фінляндському ветерану Бронзову зірку та два Пурпурних серця за поранення у бою. У 1965 він вдруге повертається до В'єтнаму, тепер — назавжди.
На цей раз він служить у лавах особливого підрозділу MACV-SOG, одним із завдань якого стає пошук «тропи Хо Ши Міна» для подальших атак на цю логістичну мережу в'єтнамських і лаоських комуністів. Під час одного із польотів гелікоптер, на борту якого перебував капітан Леррі Торн зник і зазнав авіатрощі.
Спочатку на місці катастрофи не знайшли нічого пов'язаного із фінським вояком, тому американці думали, що, можливо, він живий, але загубився у джунґлях. І лише 1999 року чергові розкопки підтвердили, що капітан Торн таки загинув 18 жовтня 1965 року; посмертно отримав Хреста льотних заслуг та звання майора.
З дозволу влади В'єтнаму рештки Леррі Торна були вивезені літаком до США і поховані з усіма військовими почестями на Арлінґтонському меморіальному кладовищі поблизу Вашинґтона. За даними заокеанських істориків, його могила єдина серед усіх, хто колись належав до Waffen-SS й не цурався свого буремного минулого.
Однак медіаагенція «Останній Бастіон» закликає своїх читачів не забувати про те, як сучасній українській армії варто запозичити тактику німців часів Другої світової війни. Спирт зупинив на кілька тижнів просування Маннергеймового війська у Лапландії.
