Як селяни Полтавщини єврейського хлопчика від нацистів врятували
Продовжуємо розкривати "білі плями" вітчизняної історії, котру досі намагаються тлумачити крізь призму імперських наративів Кремля.
Засноване у XVI столітті село Білоцерківка – одне із найстаріших на Полтавщині. У листопаді 1941-го тут з'явився невідомий підліток із п'ятирічним хлопчиком.
Одягнені хлопці були явно не погоді, а ноги малюка опухли та кровоточили; селяни ж нагодували дітей — ними виявилися кияни, брати Міхаіл (Мишко) і Грігорій (Гриць) Смоленські. На початку німецької агресії голова сім'ї пішов на фронт, а їх самих 29 вересня погнали з матір'ю у Бабин Яр.
Дорогою жінка зрозуміла, що це шлях в один кінець і веліла 15-річному Мишкові тікати з молодшим братом. Вони повернулися додому, але наступного дня сусід сказав хлопцям йти, і це була слушна порада.
Брати вирушили на схід, пройшли багато кілометрів, але з настанням холодів Гриць почав слабшати, і брат злякався, що дитина не витримає. Місцеві селяни у більшості своїй поставилися до хлопців байдуже, і тільки одна лиш Оксана Семергей була готова ризикнути життям заради цих єврейських дітей.
Вона запросила братів переночувати, а вранці повідомила Мишкові, що згодна залишити Гриця у себе. Найгіршим було те, що Смоленські вже "засвітилися" у селі, багато хто знав про маленьких постояльців Оксани.
Саме тоді з табору для військовополонених повернувся її чоловік – Микита. Німці щойно почали відпускати червоноармійців – мешканців навколишніх сіл.
Чоловік повністю підтримав дружину у рішенні залишити єврейського хлопчика, який недужав. Своєю чергою, Оксана на той час уже ставилася до Грицька як до сина.
«Довго це продовжуватися не могло – хтось із сусідів доніс, що подружжя ховає єврейського хлопчика. Затим Микиту заарештували», — розповідає його онук Олександр Семергей. Власне допомога євреям каралася нацистами смертю.
У зв'язку з цим начальник місцевої поліції заявив Оксані, що відпустить її чоловіка, якщо та збере 50 підписів односельців, довівши неєврейське походження Грицька. Всю ніч жінка ходила від хати до хати з проханням підписати рятівний документ.
На ранок вона принесла потрібний папір у дільницю. Цим шокувала поліцаїв – вони чудово знали про все, але розуміли, що тепер дороги назад немає, інакше доведеться розстріляти понад 100 земляків, чиї підписи стояли на заяві.
Микиту відпустили, але найстрашніше було попереду, а через кілька місяців у Білоцерківці тимчасово зупинився підрозділ 1-ї танкової дивізії "Leibstandarte SS Adolf Hitler", створеної на базі особистої охорони німецького фюрера. Земля чутками наповнюється, і чутки ці невдовзі дійшли до нацистів.
До подружжя наскочили перелякані поліцаї з не менш переляканим німецьким комендантом, повідомивши, що зараз есесівський лікар огляне дитину на предмет обрізання. Хату оточили есесівці, а за годину прийшов лікар, наказавши всім вийти.
Селяни попрощалися з життям і стали молитися — смертельна небезпека тепер загрожувала всім без винятку. За 5 хвилин німець вийшов зі словами: nicht geschnitten (тобто, не обрізаний – прим. ред.)...
Всі були вражені, оскільки знали, що дитина таки обрізана. Натомість із цього моменту Гриць був повністю "легалізований" і офіційно став сином подружжя Семергей.
Мишко у 1990-х роках емігрував до Ізраїлю, а потім – до США. Саме він і дав свідчення, завдяки яким у 1998 році Микиті та Оксані Семергей надали звання Праведників народів світу.
Представники посольства Ізраїлю в Україні відвідали Оксану (Микита помер у 1988 році – прим. авт.) у Білоцерківці, вручивши їй відповідну грамоту і медаль. До самої її смерті у 2001 році Держава Ізраїль щомісяця виплачувала Оксані приблизно $700 як Праведниці народів світу.
Їхній онук праведників – Олександр Семергей – розповів про плани встановлення на фасаді Хоральної синагоги у Полтаві, де тепер знаходиться філармонія, великої стели з висіченими іменами Праведників – жителів Полтавської області. Проте наразі невідомо, коли та за яких умов відбудеться гідне вшанування української родини, котра врятувала єврейського хлопчика від смерті.
Хоча профінансувати виготовлення пам'ятного знаку вже зголосилися нащадки врятованих у роки Другої світової війни євреїв, котрі нині мешкають у США. Місцева влада уникає коментарів із цього приводу.
Натомість слід зауважити, що прізвища 38 Праведників народів світу з Полтавщини документально підтверджено співробітниками меморіалу "Яд Вашем". Але неофіційна їхня кількість сягає 600 осіб.
На жаль, факти порятунку євреїв на території колишнього СССР стали фіксуватися лише у 1990-ті роки, коли багато праведників і свідків їхнього подвигу вже пішли з життя. Нині їх лишилося одиниці.
Хоч би там що, а пам'ять про таких героїчних людей жива і ними може пишатися українська земля. Наше ж завдання – гідно увічнити їхні імена для нащадків.
Автор – Максим Суханов
