Як слуги народу «покращуватимуть» медіапростір

Суспільство жваво обговорює законопроєкт «Про медіа», запропонований депутатом від фракції  «Слуга народу», колишнім гендиректором «1+1 Media» Олександром Ткаченком.

На думку експертів цей документ несе загрозу значно посилити державний вплив на ЗМІ в Україні.

Згідно з текстом законопроєкту FM-радіостанції і цифрове ефірне мовлення Т2 підлягають ліцензуванню.

Реєструватися зобов’язані всі суб'єкти, які здійснюють мовлення без використання радіочастотного ресурсу, суб'єкти у сфері друкованих медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів, а також суб'єкти у сфері медіа, у тому числі і нерезиденти України, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіа-сервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу до  медіа-сервісів. 

Водночас «суб’єкти у сфері онлайн-медіа та платформи спільного доступу до інформації самостійно приймають рішення про реєстрацію».

Тобто блогер чи адміністратори пабліку у соцмережі можуть якщо є охота зареєструватись як медійне джерело. І таким чином підвести себе під дію закону «Про медіа». І під певні санкції з боку влади (штрафи, анулювання ліцензії або скасування реєстрації; заборона поширення медіа на території України) у випадку порушення законодавства.

Який тоді сенс їм реєструватись?

Сучасний інформаційний простір фактично розмиває різницю між медіа-ресурсами та звичайними користувачами інтернету. Однак, в законі немає чіткого визначення, чим саме журналіст друкованого видання відрізняється від пересічного користувача мережі Інтернет.

Якщо чисельністю глядацької аудиторії, то явно ні. Розкручений блогер або група у соціальній мережі мають сотні тисяч підписників, що дає змогу поширювати свій контент на великі маси людей. А це може значно перевищувати читацьку аудиторію видання вузькоспеціалізованого напрямку.  Чим по суті вони відрізняються від медіа-ресурсу? 

І все ж діяльність блогерів закон регулювати не здатен. І це логічно. Доступ до глобального Інтернету дає змогу людині вести свій блог про події в Україні, перебуваючи наприклад на території Японії, Німеччини чи Ізраїлю. Яким чином Нацрада зможе впливати на його діяльність як фактора альт-ЗМІ? Заборонить в Україні Ютуб чи Фейсбук? Хіба що.  

Таким чином депутатські нововведення ніяк не зачеплять інтереси популярних блогерів будь-якої політичної забарвленості. А от офіційним ЗМІ доведеться затягнути паски, як в прямому так і переносному сенсі.

Однак, це тема для окремої розмови. Важливо, що зазначені у тексті законопроєкту «заборони» детально не прописані, що дає змогу у майбутньому маніпулятивно використовувати букву закону з метою придушення незручного видання чи телеканалу.

Фактично легальний тиск на пресу здійснюватиме Національна рада з питань телебачення та радіомовлення на основі звернення СБУ і РНБО. Варто врахувати, що склад Нацради призначається 50/50 президентом України та підконтрольною Банковій Верховною Радою.
РНБО та СБУ також безпосередньо знаходяться під контролем голови держави.

А тепер в залежності від волі президента опиниться і вся «четверта влада».

Видання, під дамокловим мечем цензури, навіть у лайтверсії, завжди програватимуть своїм зарубіжним колегам та й вітчизняним незалежним оглядачам. Адже медіапростір єдиний. І ніхто не зможе перекрити користувачеві доступ до непідконтрольних інформаційних ресурсів.

Принаймні в мережі Інтернет.

Перед очима яскравий приклад північного сусіда. Тотальна цензура та пропаганда знищили незалежну російську журналістику. Однак, з кожним роком все більше громадян РФ надають перевагу незалежним інформаційним платформам в Інтернеті. І влада нічим не здатна цьому зарадити.

Світ змінюється, як би комусь не хотілось повернути все назад у СРСР 2.0. І це залишає надію.

Спеціально для «Останнього Бастіону»