За що воюємо?
Перерозподіл бюджетних видатків на користь оборони і скорочення решти витрат під час війни – неминуче і необхідне.
Те, що половину всіх видатків, передбачених проєктом державного бюджету на 2023 рік, буде спрямовано на сектор оборони й безпеки – безумовно, правильно. Україна має перемогти в цій війні на полі бою, але ця війна є в першу чергу є війною за нашу ідентичність.
І культурно-інформаційний простір – також поле бою, причому дуже важливе. Внесений урядом проєкт державного бюджету на 2023 рік свідчить, що влада не розуміє й не збирається розуміти цієї важливої істини.
У нашому уряді не знайшлося "свого Черчилля", якому приписують слова: «За що ж ми тоді воюємо?!», – на пропозицію скоротити видатки на культуру під час війни. Тому видатки на культуру, на якій і до війни любили надмірно "економити", ріжуться з особливим завзяттям – не на відсотки, хай навіть двозначні, а в рази.
Якщо у довоєнному 2021 році на виробництво національних фільмів передбачалося 587 мільйонів гривень, то у 2023-му заплановано лише 85 – скорочення на 85% або майже в 7 разів! А програма виробництва фільмів патріотичного спрямування скасована взагалі.
Те, що держави, які хотіли перемогти війні, навпаки, намагалися приділяли більше увагу кінематографу, є для нашого уряду надто складною матерією. Зрештою, про яку підтримку національних фільмів можна говорити, якщо просто доводиться боротися проти так званої "реорганізації" Довженко-центру, який знищують не окупанти, а своя українська влада.
Фінансування програм Українського культурного фонду зменшується в 10 разів – з 564 мільйонів гривень у 2021 році до 56 мільйонів у 2023. Видатки на Український інститут книги, підтримку книговидавничої справи та популяризацію української літератури у світі скорочуються в 9 разів – зі 115 мільйонів у 2021 році до менш ніж 13 мільйонів у 2023.
Між іншим, це означає, що уряд навіть не збирається виконувати ухвалений у червні цього року конституційною більшістю парламенту і підписаний президентом закон про підтримку з січня 2023 року книгарень і книжкові сертифікати для дітей. І схоже, що це не просто "економія", а системна політика.
Адже ще один закон, який узагалі не потребує бюджетних видатків, але забороняє книжковий імпорт із росії й захищає український книжковий ринок від впливу"русского міра" президент, усупереч Конституції та національним інтересам, уже 3 місяці тупо не підписує. Уявляєте?
Але, як тільки мова заходить про речі, сумнівні з точки зору національних інтересів, однак важливі для особистого піару можновладців, гроші в дивний спосіб знаходяться. Наприклад, видатки на телерадіопрограми "для державних потреб" не лише не скорочуються порівняно з 2021 роком, а зростають у 2,3 рази – зі 161 до 535 мільйонів гривень.
Бо це не якісь там книги, фільми чи культурні проєкти, а телеканали "Дом" і "Freedom". Саме так нинішня влада уявляє пріоритети культурної політики.
