Захід має протверезити самовпевненого «зеленого» клоуна, — Foreign Affairs

ВІЙНА
03.12.2023, 13:09
Захід має протверезити самовпевненого «зеленого» клоуна, — Foreign Affairs
Фото: Foreign Affairs

Кремль перейшов до конфлікту на виснаження українського війська. Мета росії: деморалізувати прихильників України та самих українців.

На превеликий жаль, президент Володимир Зеленський не хоче визнати вказані факти й переглянути стратегію, вважають у редакції видання Foreign Affairs. Російський шлях ведення війни покликаний якнайбільше знекровити Україну і поглибити демографічну кризу для забезпечення хоча б мінімальної перемоги.

У перший рік повномасштабного конфлікту зусилля та жертви підрозділів Сил оборони України надихнули західне суспільство. Мільйони людей по всій Європі та Америці вивісили українські прапори та аплодували.

Це сталося тоді, коли відчайдушні українські захисники зупинили жорстокий наступ росії. Вперше масово зброя потекла до Києва, а західні військовики стали навчати тисячі українських солдатів; Європейська спілка виділила країні мільярди доларів на економічну підтримку.

Але останнім часом темпи насичення амуніцією України сповільнилися. «Наші брифінги є тверезими», — сказав Майк Квіґлі, співголова Української фракції Палати представників США, у серпневому інтерв'ю для телеканалу CNN.

Інший західний чиновник сказав виданню Foreign Affairs, що «дуже малоймовірно, що Київ зможе змінити баланс цього конфлікту». Деякі політики навіть закликали свої країни припинити допомогу Україні, хоч Вашинґтон і не може домовитися про новий пакет фінансування допомоги Києву.

Протягом останніх 6 місяців багато видатних західних аналітиків заявляли, що росія та Україна повинні почати переговори; на думку цих прихильників пацифізму, врегулювання конфлікту Києва із Москвою «просто неминуче». Нині немає навіть натяку на те, що Кремль розглядатиме можливість виходу і готовий витратити надзвичайну кількість життів, щоб утримати землю, яку зараз займає.

Російська армія заклала занадто багато мін від Херсону на Півдні до Куп'янська дна Північному Сході, щоби Київ міг повернути собі все, що втратив. І врегулювання шляхом переговорів усе одно буде — порівняно з початковими очікуваннями Заходу — українським тріумфом, чого путінський режим не допустить за всяку ціну.

Хоча американські та європейські аналітики можуть розглядати війну в термінах відносних перемог і втрат на полі бою, для Москви конфлікт є набагато гнучкішим поняттям. Це спектр діяльності, який включає багато інструментів державної влади, включно з релігією, кампанією з дезінформації, постачанням енергії, вбивствами та експортом зерна, а також стандартні інструменти, такі як артилерійські та ракетні обстріли.

Для росії не завжди метою конфліктів є перемога над ворожою армією. Це також може бути опанування через так звану місцеву «п'яту колону» влади на території своїх сусідів (приклад: Сакартвело і Білорусь — прим. ред.) або послабити держави чи альянси, яким вона протистоїть, приміром, НАТО.

У випадку воєнної агресії проти України, путін намагається не лише задушити незалежність України, але й, як він стверджує, послабити НАТО у боротьбі поколінь за «порятунок росії». Цей конфлікт триває вже майже 10 років, і цілями росії є українські солдати на полі бою, українські цивільні особи, а також західне населення та лідери, чого Володимир Зеленський досі ніяк не усвідомив.

Російський підхід до конфлікту, породжений її революційною совєцькою спадщиною, виходить за межі Москви. Це шаблон того, як інші потенційні західні противники можуть протистояти США, ЄС та їхнім партнерам в інших регіонах; наприклад, КНР та Іран мають такі ж комплексні підходи до конфлікту — ті, які вони вже використовують проти своїх сусідів.

Тож розуміння того, як росія веде війну, має вирішальне значення не лише для підтримки України, але й для захисту всього заснованого на правилах міжнародного порядку!

Хоча багато аналітиків вважають, що російсько-українська війна почалася з повномасштабного вторгнення Москви у 2022 році або з анексії Криму у 2014 році, датою початку російсько-українського конфлікту, найімовірніше, є Помаранчева революція 2004 року. Тоді українські патріоти запобігли корумпованій банді під проводом проросійського кандидата Віктора Януковича стати президентом після фальсифікованих виборів.

У відповідь Кремль використав політичні, економічні та інформаційні прийоми для підриву опонентів Януковича. Москва, наприклад, давала гроші та укладала вигідні газові угоди із симпатичними їй олігархами України, дозволяючи їм купувати частину промисловості Донбасу та фінансувати проросійських політиків.

Кремль займався шпигунством і корупцією, щоби знищити розвідувальні служби України та міністерство оборони; (керівники обох органів влади у різний час були власниками російських паспортів і відкрито здійснювали шкідницьку діяльність державного рівня). Вона поширювала онлайн-дезінформацію, а російське телебачення транслювало в Україну шоу із повідомленням, що Москва нібито «має право втручатися у справи сусідніх країн, бо це її історична сфера впливу».

Здавалося, тактика росії принесла свої плоди: у 2010 році, через 6 років після Помаранчевої революції, Янукович виграв президентство; потім він почав змінювати геополітичні дороговкази Києва за московським сценарієм. Наприкінці 2013 року Янукович відмовився від давно запланованого договору з Євроспілкою, натомість він оголосив союзницький пакт із росією.

Якби Україна його підписала, пакт був би справді надзвичайним кремлівським переворотом, доказом сили непрямого конфлікту. Але до того, як угода була офіційно оформлена, тисячі активістів і все громадянське суспільство заполонили центр Києва, щоби розпочати 3-місячні протести; десятки людей були вбиті українськими поліцаями, але насильство не змогло зупинити рух на Захід.

Зрештою Януковича було усунуто з посади. Не злякавшись, путін почав наближатися до війни — традиційної війни, — відправивши російські війська без розпізнавальних знаків до Східної України та Криму, але ця операція все ще була нерегулярною, значною мірою покладаючись на воєнізовані групи та агентів розвідки.

У ній були відгомони конфліктів 1990-х років, які російські оперативники курували у Молдові та Сакартвело, хоча й у більшому та професійнішому масштабі. Насправді оперативний план для України в основному нагадував шаблон, написаний у 2013 році Валєрієм Гєрасімовим, начальником Генерального штабу росії, який, своєю чергою, дуже нагадував попередні шаблони КГБ СССР щодо організації державних і військових переворотів.

Кураторське повстання під кодовою назвою «русская весна» повністю вдалося у Криму та частково в східних Донецькій і Луганській областях, де російські оперативники, організовані злочинні групи та місцеві головорізи створили дві «народні республіки», які були нібито незалежними, але фактично контролювалися Москвою. Проте в інших місцях Східної України, зокрема в таких містах, як Харків і Дніпро, перевороти провалилися; у південному портовому місті Одесі зусилля росії буквально згоріли полум'ям: ядро ​​московського осередку із 40 осіб згоріли живцем у будинку профспілок.

Але, попри невдачу росії в організації політичного колапсу України, навіть цей скромний успіх дозволив путіну створити керований конфлікт, блокуючи будь-які потенційні кроки України до членства в ЄС чи НАТО. Потім Москва спробувала перетворити цей частковий виграш на ширшу політичну перемогу.

Таким чином, коли Кремль присвоїв Крим, він використав Донецьк і Луганськ як важелі впливу на переговори. За словами Москви, області можуть знову приєднатися до України, але лише за умов, які змусять Київ фактично прийняти проросійські парамілітарні сили та політичні партії на своїй території; отримана домовленість призвела б до ще більш тісних відносин України із росією, повільно задушивши справжню незалежність країни.

Київ розпізнав цей підступний гамбіт, і мирні переговори зазнали фіаско. До 2020 року стало ясно, що стратегія путіна провалюється:

  • росія та Україна все ще вели переговори щодо Сходу, але Київ водночас поглиблював свої відносини із Заходом;
  • росія зберігала фактичний контроль над захопленою територією, але знищила свою «м'яку» силу та послабила свій міжнародний вплив у процесі.

У своєму прагненні підпорядкувати Україну путін створив саме ту єдину українську ідентичність, яку хотів знищити. Як сказав виданню Foreign Affairs один киянин, «у нас є такий вислів: дякую путіну, Януковичу, що створили українську націю»; і дякувати справді є за що.

Попри поразки, путін залишився одержимим контролем над усією Україною. І тому, вичерпавши свої невійськові та воєнізовані можливості, він віддав наказ про велике вторгнення в Україну наприкінці лютого 2022 року, розпочався третій етап конфлікту: пряма тотальна війна на винищення українців, як нації.

Основна мета путіна — швидке придушення уряду Києва — була схожа на совєцькі дії в Угорщині в 1956 році, Чехословаччині в 1968 році чи Афґаністані у 1979 році, куди Москва спрямувала війська, щоби придушити опозицію та відновити своє правління. Але на відміну від цих трьох держав, російські військові показали себе погано.

Дійсно, хаотичне, але жорстоке вторгнення російських військ було повною протилежністю комплексним планам, які підтримує російська доктрина, але протягом поточного року стратегія росії змінилася. Хоча путін усе ще зосереджується на широкомасштабній звичайній війні, він поставив три взаємопов’язані цілі, і щоби досягти їх, він знову використовує суміш традиційної та нетрадиційної війни.

На фронті, де тривають типові для попередніх воєн бойові дії Москва зосереджена на утриманні своїх оборонних рубежів. Вона робить це, стягуючи таку високу ціну з атакувальних сил України, що деякі навіть новосформовані бригади вже суттєво знекровлені.

Ця стратегія, яку Зеленський і його команда на Банковій не взяли до уваги, може спрацювати, оскільки Київ, на відміну від Москви, чутливий до втрат. Диктатор путін охоче віддав би півмільйона російських життів за половину України; уявіть його ціну за всю країну!

РФ поєднала цю звичайну військову стратегію із нерегулярними методами. Одна з них полягає у тому, щоби за допомогою безпілотників і ракет знищити цивільну інфраструктуру України, зокрема, її водну та електроенергію, щоби зробити життя громадян країни нестерпним під час війни.

Поки українці відмовляються поступатися, проте напади росії спустошили економіку України, яка скоротилася на 25% від початку цієї великої фази війни. То що ж у такому разі мусить робити Західний альянс?

Його перше завдання полягає в тому, щоби чітко зрозуміти стратегію росії та побачити, що цілі Москви виходять за межі наземної операції та спрямовані на те, щоби завдати шкоди підтримці України з боку США та ЄС. Дійсно, скорочення цієї підтримки може бути головною метою росії, бо західна допомога Києву — це те, що солдати назвали б центром тяжіння конфлікту: одна річ, яка в разі успішного нападу росії призведе до поразки всіх інших.

Як тільки західні урядовці визнають цей факт, вони повинні знову взяти на себе зобов'язання щодо підтримки Києва. Останній бюджет путіна ставить російську економіку на воєнні рейки, адже він бере участь у конфлікті на виснаження проти українських солдатів, проти українського населення та проти прихильників України в усьому світі.

Тож, щоби зупинити його на шляху до омріяної перемоги, американські та європейські виробничі лінії повинні постійно постачати зброю в Україну (наростити рівні постачання — прим. ред.), а американські та європейські військовики повинні пропонувати систематичне, широкомасштабне навчання для модернізації української армії. Франція, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Німеччина і США також повинні переконати світ, що боротьба України є справедливою, а гнобителькою є та завжди була росія.

Таким чином, вони не програють битву за «глобальний Південь». Роблячи ці кроки, західні чиновники із політиками повинні визнати, що підтримка боротьби України за незалежність переважно відповідає їхнім інтересам.

Будь-який результат, який залишить путіну значну частину України, дозволить йому стверджувати, що він боровся з НАТО і здобув переконливу перемогу біля західних воріт росії. Він оголосить про перемогу і переозброїться для нових хвиль прямого чи непрямого конфлікту.

Враховуючи криваву рішучість путіна, НАТО та ЄС повинні визнати, що вони перебуватимуть у стані глибокої Холодної війни з Кремлем, доки путін буде президентом росії — і, можливо, ще довго після цього. Заходу потрібні сценарії війни, щоб уникнути майбутніх конфліктів і шукати заходи, щоби притупити спроби росії послабити свої суспільства та міжнародний порядок.

Захід має пам'ятати про глобальну тактику, яку може застосувати путін, як-от кібератаки у небачених раніше масштабах, розпалювання насильства на Балканах або перерізання інтернет-кабелів і енергетичних трубопроводів у морях Європи. Завдяки цим діям росія тримала б при собі Захід, виснажуючи його ресурси та послаблюючи його здатність протистояти іншим міжнародним загрозам.

Вони, безсумнівно, ускладнять США реагування на виклики з боку інших головних конкурентів: КНР та Ірану. Як і у випадку із СССР, обидві держави мають революційну спадщину та, як і росія сьогодні, інтегровані підходи до конфлікту.

Пекін, наприклад, використовує торгівлю зброєю на свою користь, так само як Москва маніпулювала експортом енергоресурсів. Як і РФ, КНР бере участь у кібератаках разом із крадіжкою інтелектуальної власності, адже диктатор Сі Цзіньпін також прагне розширити свої територіальні води у Південнокитайському морі.

Натомість Іран використовує релігійну лояльність, пропаганду, воєнізоване й терористичне насильство, щоби розширити свою владу без розв'язання традиційних воєн. Невдовзі Тегеран може застосувати ядерні погрози, як зараз це робить росія, першою ціллю є давній і наразі головний ворог — Ізраїль.

Стилі ведення бойових дій цих країн показують, що конфлікт рідко буває подвійним — або війною, або миром. Натомість це континуум, який включає численні аспекти державної влади.

Ось, чому насправді військова доктрина росії — це не стільки доктрина війни, скільки доктрина державного управління, яку вона та інші держави використовуватимуть для підриву західного альянсу та міжнародного порядку. Головні козирі путін досі тримає у тіні.

Проте припинення цих ревізіоністських повноважень має важливе значення для захисту демократій від авторитарних країн, але це буде непросто. Як і українським солдатам на передовій, усім нам залишилося пройти багато кілометрів.

вибір редакції
Читайте також:
Війна
Борис Джонсон заявив, що путін має вивести окупаційні війська з України, сказавши росіянам, що Україна «вже денацифікована»
28 лютого, 17:56
Опінії
10 років тому, 26 лютого 2014-го, трапилось чудо, аналогів якому не зафіксовано в анналах медичної науки.
26 лютого, 18:35
Війна
Такий крок сторони виправдали тим, що за європейські гроші має купуватись лише європейська продукція
23 лютого, 09:08
Війна
480 членів Бундестагу не підтримали пропозицію щодо постачання ЗСУ крилатих ракет Taurus.
22 лютого, 15:23
Політика
Чинний президент США Джо Байден наразі посідає 14-те місце.
20 лютого, 18:49