Перспективи України у майбутній системі європейської безпеки
Розширення Євроспілки за рахунок України сприймається переважно як один із найбільших викликів. Причому, як для інституцій НАТО, так і ЄС.
Якщо Захід зуміє інтегрувати Україну у найближчі, тоді він точно зможе майже все на глобальній арені. Інша справа, як поведеться влада у Києві, але про це якось згодом... Отже:
- Україну справді готові брати і в НАТО, і в ЄС.
Це відображає загальне бачення європейських еліт і докорінно змінює парадигму сприйняття України, яка століттями була вкарбована у європейські підручники історії та стереотипи. Нам важко оцінити ці зміни, але ще років десять тому (мізерний час з точки зору історії людства час) нас вважали дуже близькими до російської цивілізації та навіть іноді плутали з росією.
Тепер у сприйнятті європейців ми — частина західної цивілізації, і на політичному рівні нас готові прийняти. «Цього разу це серйозно», — відповів мені під час дискусії на пряме моє питання один із дуже відомих відставних німецьких політиків; його слова подають надію.
- Проблема української інтеграції у ЄС і НАТО лише в тому, що ніхто не знає як і коли.
Поки офіційна позиція — «після війни», але є сценарії, які обговорюються й у внутрішніх дискусіях. Найчастіше — це варіант Андерса Фоґа Расмуссена (колишнього генсека НАТО), який запропонував, аби НАТО дала гарантії безпеки вже зараз, — але лише на підконтрольні Україні території.
А потім, коли Україна отримає контроль над кордонами 1991 року, гарантії отримає вся країна. Щось схоже сталося після Холодної війни з роз'єднаною після Другої світової війни Німеччиною.
Однак лишаються невирішеними питання. По-перше, чи готовий Альянс запропонувати це офіційно; по-друге, чи готова офіційна Україна це слухати (перша реакція на пропозицію Расмуссена була дуже критична); по-третє, що на це робитиме росія (Москва на цю пропозицію Расмуссена теж відреагувала дуже критично).
- Напливу українців після інтеграції у ЄС та НАТО ніхто не боїться.
Це теж важливий, хоч і не завжди політкоректний аспект. Як не дивно, але свою роль відіграли українські мігранти та біженці, які у «тестовому режимі» легко інтегрувалися у західні суспільства.
Головне, що вони не становлять жодної загрози для їхньої політичної стабільності, — на противагу, наприклад, мігрантам з Близького Сходу. Разом із тим, на Заході за досвідом воєн на Балканах бояться наслідків війни — злочинності та неконтрольованого обігу зброї.
- Неприємно, але в контексті України так само розглядають майбутнє росії.
Так, нам всім би хотілося щоби цього майбутнього просто не було, але на Заході все звикли прораховувати. Що робити аби уникнути нової війни, як гарантувати стабільність РФ?
Що станеться, коли РФ (або її частина) потрапить під контроль Китаю? Що може і не може росія у союзі з Іраном, а з окремими країнами «глобального Півдня»?
- Реформи та стандарти демократії в Україні поки не те, що найбільше хвилює європейців.
Але після завершення бойових дій — це буде дуже серйозно обговорюватися на всіх майданчиках. Європейські експерти також попереджають, що нас чекають дуже складні перемовини про входження на європейські ринки, особливо, на аграрний. Важкі перемовини — це доля усіх євроновачків. І для їхнього запровадження нам треба буде демонструвати дуже високий професіоналізм та терпіння.
