Західні «яструби миру» і «голуби війни» виграють Кремлю час
Для перемоги над бункерним дідом путіним, Захід мусить поділитися із Києвом власною обороноздатністю. Але це — не просто...
Західні медія завзято згодовують нам перспективу укладення «мирного плану» із Кремлем. Хоча відомо, що будь-яке заморожування путінської агресії, у тому числі — й під соусом «миру», призведе до нової війни в Європі: в цьому єдині практично всі експерти та політики демократичного світу.
Розбіжності лише в часових рамках: одні припускають, що бункерному потрібне аж десятиліття на відновлення сил, інші не виключать нападу на країну НАТО вже цього року. Чому при цьому всьому в США та ЄС критична маса «миротворців», які горою стоять за нову війну за заморозку.
У Заходу є декілька «фантомних» причин віддавати перевагу «поганому» капітуляційному миру перед «хорошою» переможною війною над кремлем. Почнемо з менш відомої: для розгрому рашистів, Захід мусить поділитися власною обороноздатністю.
Щоби прояснити, поговорімо про «війну складів». Так, на шпальтах авторитетного американського видання The Wall Street Journal з'явилася стаття із таким заголовком — «Країни Заходу стикаються з серйозною кризою ВПК»; тобто на Заході проявляється гостра нестача систем ППО.
Через необхідність допомагати Україні, багато країн втратили свої стратегічні запаси, а військові корпорації не в змозі забезпечити їх швидке виробництво. Особливо гостро стоїть проблема із NASAMS.
Норвежцям необхідно два роки на виробництво і складання тільки однієї системи. Норвеґія тільки-тільки змогла поставити Угорщині перші NASAMS, замовлені ще у 2019 і 2020 роках, а на черзі ще стоїть Тайвань, який замовив ще 5 установок, на виробництво яких піде не менше 10 років.
У США заледве змогли розв'язувати проблему виробництва ракет для Patriot, наростивши до 500 штук на рік: потреби однієї України значніші. Виробляти більше не виходить через брак складників на заводах.
Пентаґон хотів подвоїти виробництво ПТРК «Javelin» із 2 до 4 тисяч на рік, але також постав перед труднощами й переніс терміни збільшення виробничих потужностей на 2025 рік. Аналогічна картина зі снарядами для гармат, HIMARS тощо.
При цьому військові корпорації отримують гігантське фінансування та шалені прибутки, які витрачають на скупку власних акцій. Це набагато простіше, ніж розширювати виробництво.
Тоді як московити виробляють ракети сотнями. І вони перевантажують ППО України... для якої закінчуються запаси ракет на Заході.
Тим часом, британське видання The Telegraph стверджує, що передані Україні винищувачі F-16 скоро потребуватимуть заміни. Адже після кількох сотень годин інтенсивних польотів, які ще дужче навантажують зістарені рами, колишні голландські літаки можуть стати небезпечними для пілотів.
Виходів два: або поставити Києву свіжіші F-16, або закупити Gripens у шведської Saab. Для майбутнього миру НАТО зацікавлений, щоби московія була «зруйнована» в Україні, — голосно заявляє видання Newsweek, цитуючи «нових» членів Північноатлантичного альянсу.
Але в подібних статтях не йдеться про найголовніше: оскільки ВПК великих держав Заходу фактично в летаргічному стані й не здатен збільшити виробництво. То єдиний шлях поповнення арсеналів України — ділитися власною зброєю... при чому — не надлишками, а стратегічними запасами збройних сил.
І тут, власне, є проблема:
- з одного боку, всім на Заході подобається гасло «краще підтримувати українців, ніж проливати кров власних солдатів»;
- іншого, проявляються задавнені фантомні болі старого світу, через які нам обмежували постачання зброї: боязнь поразки путіна та розвалу РФ.
Пригадуєте, знамените шольцівське «РФ не повинна виграти, Україна не повинна програти». А як з програшем кремля? — Запитання досі без відповіді.
Тут ще комуністичний Китай роздмухує привид Третьої світової війни, що дужче змушує деяких вашинґтонських та європейських політиків зберегти власні арсенали «до кращих часів». Ну, і третій фактор: стратегічні резерви збройних сил захищені законами країн.
Ці закони можна обходити, але для цього повинна бути потужна мотивація. Звісно західний світ щиро допомагає Україні, проте допомагає не програти, але нам важливо, аби ЗСУ допомогли виграти й менше думали про «мирні угоди».
Автор – Орест Сохар, військовий експерт і шеф-редактор "OBOZREVATEL"
