Довготривала війна покаже, чи здатна західна демократія здолати східні диктатури
Нині Заходу бракує ресурсів допомагати Україні воювати стрімко. Не вистачає ні патронів, ні снарядів, ні ракет, тоді як росія все це має.
Довга, розтягнута у часі війна, — це швидше свідчення більше неприйнятого, ніж прийнятого рішення Заходу. У тому сенсі, що Захід, безумовно роблячи ставку на військове посилення України та її обороноздатність, все ж таки виходить із довгої війни як менш ризикованого варіанта для себе.
Особливо тепер, коли за фактом є три війни. Наразі на планеті маємо два «гарячих» (росії проти України та на Близькому Сході) і один «холодний» (боротьба за вплив у азійсько-тихоокеанському регіоні) конфлікти.
А що ж таке повільна війна? Це означає, що навіть при продовженні надання значимої допомоги Україні та посилення оборонної сфери (якщо ми говоримо про гарантії безпеки та перспективи створення спільних підприємств з виробництва озброєнь), а також поступового просування України до членства в ЄС і НАТО, протистояння все одно матиме характер «на виснаження», де росія:
- хоче пересидіти західну владу, орієнтовану на єдність та євроатлантичну солідарність у протистоянні російській агресії;
- викликати втому в України, беручи не якістю, а кількістю.
Як відповідь на Заході часто повторюють, що допомога Україні має довгостроковий характер і враховує стратегічну перспективу. Але ми бачимо, які дискусії йдуть всередині Республіканської партії.
Не кажучи вже про прецеденти у європейських країнах, коли маргінальні ультраправі та ультраліві сили приходять до влади. Не в останню чергу, використовуючи тему тупикового протистояння у війні.
У західних ЗМІ вже констатують про існування «поганого і хорошого тупикового протистояння для України». Хороше, це коли Україна поверне більшу частину територій і рухатиметься у бік членства в ЄС та НАТО, а погане — коли росія не лише збереже контроль над більшістю окупованих територій, а й загрожуватиме новою агресією проти України.
