4 приклади «ефекту метелика», без яких світ став би іншим
Будь-яка дрібниця здатна змінити течії подій. Отже, вона має значення у конкретному місці у конкретний час...
Науково-фантастичний роман Стівена Кінґа «11/22/63» — один із численних прикладів у літературі так званого «ефекту метелика». Ідея цієї теорії полягає в тому, що навіть малий вплив на систему може мати величезні та незворотні наслідки.
1961 року визначення «ефект метелика» ввів у науку метеоролог Едвард Лоренц. Він прораховував комп'ютерну модель зміни погодних явищ і для оптимізації проведених досліджень округляв усі найдрібніші математичні дані до трьох цифр після коми.
Насправді ж виявилося, що така зовсім незначна зміна вихідних даних може призвести до суттєвого спотворення прогнозу погоди. Виявивши це, пан Лоренц висловив в одній зі своїх наукових статей думку, що помах крил метелика в штаті Айова може викликати лавину ефектів, які можуть досягти найвищої точки дощового сезону в Індонезії...
Звісно, метелики помахами своїх крил не можуть викликати ураган, але події, які здаються мізерними, можуть бути каталізаторами. А відтак, і впливати на вихідний стан системи.
Британський популяризатор науки Джон Ґриббін у своїй книзі «Глибока простота: хаос, складність та виникнення життя» висловився з цієї теми наступним чином: «Поведінка деяких систем дуже залежить від вихідних умов. Тобто так, що дрібні відмінності в початковій точці призводять зрештою до величезних змін».
Існує безліч прикладів «ефекту метелика», який призводив або до позитивних, або негативних наслідків. Якби у кожному конкретному випадку ефект не спрацював, наш світ був би іншим; наведемо 4 з них.
Перші два стосуються Адольфа Гітлера. На початку 1900-х років він хотів стати художником, проте провалив вступні іспити до Віденської академії мистецтв: у прийомі йому відмовили двічі!
На думку деяких дослідників, відмова у вступі в академію стала одним із психологічних чинників, які перетворили Гітлера на справжнє втілення зла. Можна тільки здогадуватись, як склалася б доля, якби лідер нацистів зайнявся аквареллю, а не геноцидом.
Під час Першої світової війни британський рядовий Генрі Тенді міг добити пораненого німця, якого звали Адольф Шикельґрубер (який пізніше назвався Гітлером). Якби британський солдат зробив це, Другої світової війни, можливо, й не було б зовсім.
Людина, яка стала політиком, аби помститися за вбивство свого улюбленця... Третій, трагічний, випадок стався з американцем Чарльзом Вілсоном.
У 1950-ті роки один із членів муніципальної ради Техасу громадянин Чарльз Газард убив чужого пса, який йому набрид, — нагодував їжею, в яку додав бите скло. Тварина загинула, завдавши душевного болю її господареві, маленькому хлопчику.
Дитина вирішила відновити справедливість і розповіла всім, кому могла, про те, хто став винуватцем смерті його улюбленця. У результаті живодер не зміг набрати достатньої кількості голосів, аби балотуватися до Конґресу США.
Хлопчик на цьому прикладі зрозумів, якою вона є, реальна політична боротьба, тож коли виріс — став... конґресменом від Техасу! Невдовзі, як законотворець, ще й організував американську допомогу моджахедам, котрі воювали проти совєцьких військ в Афґаністані, посприявши таким чином появі відразу двом терористичним угрупованням — «Талібан» та «Аль-Каїду».
Ім'я цієї дитини — Чарльз Незбітт Вілсон. Убивство його собаки викликало справжній «ефект метелика», який довів наш світ до кривавої межі, а все через катастрофічний пошук всюди й з-поміж усіх «поганих ісламістів».
Четвертий випадок стосується молодого фізика на ім'я Персі Спенсер. Якби під час випробування нового магнетрона в його кишені не завалялися цукерки, людство, можливо, ще довго не побачило б мікрохвильові печі.
У 1946 році науковець експериментував зі своїм пристроєм і відчув сильне печіння в області стегна. Виявилося, коли Спенсер стояв поруч, цукерки в його кишені розтанули, що викликало неприємні відчуття.
Його зацікавило це явище, і фізик вирішив подивитися, що станеться, якщо поруч із пристроєм покласти інші продукти: попкорн і яйце. На диво, вони приготувалися за лічені секунди (яйце «вибухнуло», і його вміст забризкав обличчя друга Спенсера).
Випадкове відкриття Спенсера викликало інтерес до можливості побутового використання мікрохвиль. Згодом цим зацікавилися компанії, в результаті почалася робота з масового випуску мікрохвильовок для допомоги людям у приготуванні їжі.
