5 березня поліг головнокомандувач УПА Роман Шухевич
Сьогодні відзначаються 75-ті роковини від героїчної смерті Героя України. Роман Шухевич не здався без бою, покривши себе вічною славою.
Роман Шухевич народився 1907 року у родині відомого львівського адвоката Осипа Шухевича та його дружини Євгенії. 1924 року вступив до Української військової організації (УВО), за дорученням якої 19 жовтня 1926 року разом із напарником вчинив замах на куратора освіти у Львові Станіслава Собінського.
Польській поліції так і не вдалося вийти на слід справжнього виконавця, натомість були засуджені інші члени УВО Василь Атаманчук та Іван Вербицький. До початку 1930-х Шухевич відбував службу у польському війську як артилерист, а 1929-го став членом Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Отримавши посаду військового референту Краєвої екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ), брав участь у серії пограбувань банківських і поштових установ, організації замахів на комісарів поліції, спецуповноваженого представника з контролю над дипломатичними установами СССР у Польщі Алєксія Майлова та вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. За це у 1934 році Шухевич заарештований та засланий до концтабору «Береза Картузька».
З утворенням Карпатської України він разом із Михайлом Колодзінським, Зеноном Косаком і Євгеном Врецьоною іде до Хуста допомагати сформувати збройні сили. Прибувши у грудні 1938 року Шухевич займає в штаті Карпатської Січі під прізвищем чотаря «Щуки» посаду офіцера для особливих доручень.
Під час розколу ОУН у лютому 1940 року підтримав Степана Бандеру і став крайовим провідником ОУН (революційної) на ЗУЗ. Невдовзі у лавах куреня німецького війська «Соловейко» («Nachtigal») одним із перших увійшов до Львова — засукавши рукава із завзяттям кинувся на здобуття міста.
А вже 30 червня 1941 року ОУН проголосила «Акт відновлення Української держави», який привів біснуватого фюрера Третього Райху до оскаженіння. За наказом Адольфа Гітлера керівництво бандерівської ОУН(р) було ув'язнено, а курені переформовані в допоміжні поліційні батальйони; Шухевича ж було заарештовано, але по дорозі він втікає і переходить у підпілля.
Весною 1943 року III-й Надзвичайний Великий Збір ОУН призначає його Головою Бюро Проводу і за сумісництвом Шухевич стає Головним Командиром нещодавно сформованої Української повстанчої армії (УПА), беручи собі псевдо «Тарас Чупринка». Швидкий відкид німецьких окупантів зі Сходу на Захід у 1944 році зумовив скликання Української головної визвольної ради (УГВР), де керівником генерального секретаріату обрано Шухевича.
Перше, що він робить на посаді Командира УПА, — об'єднує, а, де це неможливо, ліквідовує розрізнені партизанські загони й вдосконалює організаційну структуру, яка була поділена на: УПА-Захід, УПА-Північ, УПА-Південь та УПА-Схід, своєю чергою розділивши їх на військові округи (ВО), а ті — на тактичні відтинки (ТВ). Таким чином, ефективна вертикаль управління повстанським рухом забезпечила його тривале існування.
На мережу ОУН Шухевич і Бандера покладають завдання забезпечення продовольством, амуніцією, ліками, підпільною літературою, розвідкою, створенням кур'єрської служби тощо. Значну увагу приділяє створенню власною Служби безпеки (СБ), котра відіграла величезну роль у боротьбі проти ворожої агентури.
І все це — в умовах повної відсутності допомоги з будь-якого боку, опираючись виключно на власні сили народу. З полонених та втікачів створюються іноземні підрозділи при УПА: казахи, вірмени, картвели, узбеки, чеченці, мокші, білоруси, чуваші й багато інших. Орім того, при відділах УПА було чимало таких іноземців, як французи, італійці, німці, фламандці, валлони.
Боротьба УПА стала дійсно всенародною, бо в її лавах воювали українці з усієї України та з-поза її меж. Підпільні друкарні, що забезпечували УПА друкованою продукцією, розташовувалися і в Одесі, і в Донецьку, і в інших містах України, аж до берегів Дону, Волги й Кубані, про що не люблять згадувати московити.
Найскладніший етап у боротьбі припав на період після зими 1944-1945, коли українське підпілля опинилось у глибокому совєцькому тилу. Аби зламати опір у січні-квітні 1946 року карально-репресивні органи Кремля взяли під контроль всі населенні пункти у Львівській, Тернопільській, Станіславські (тепер Івано-Франківській), Дрогобицькій (нині частина Львівської), Кам'янець-Подільській (зарах Хмельницька), Чернівецькій, Закарпатській, Рівненській, Житомирській та Волинській областях, що становили основний терен дій УПА.
В акції, відомій в історії під назвою «Велика блокада», проти УПА залучили 229 000 червонозоряних військовиків, за спинами яких стояли чекісти. Таким чином, совєцький режим позбавив УПА доступу до її соціальної бази, спровокувавши великі втрати серед повстанців; утім, підпілля тоді вистояло, але розпорошилося Зазбруччям.
Влітку 1946 року командування УПА й УГВР ухвалили спільне рішення розпочати процес поступової демобілізації, тож до 1949 року відбувався перехід до іншої форми боротьби — збройного підпілля. 3 вересня 1949 року вийшов наказ УГВР про розформування залишків активних підрозділів та бойових одиниць УПА і влиття її відділів та штабів в підпільні структури ОУН(р).
Свою смерть Роман Шухевич зустрів як справжній воїн 5 березня 1950 року під час збройної сутички з оперативною групою МГБ УРСР у селі Білогорща (нині частина міста Львів). Спецоперація чекістів стала можливою завдяки арешту однієї зі зв'язкових Шухевича — Дарії Гусяк («Дарки»), яка через необачність виказала підсадженій до неї в камеру агентці МГБ конспіративну квартиру.
Зранку того дня 700 працівників МГБ оточили будинок Наталії Хробак у Білогорщі та прилеглу територію, де переховувався Шухевич. Розуміючи, що іншого шляху немає, він спробував прориватися з боєм, у перестрілці вбив майора МГБ Ровенка, але й загинув сам; наступником став Василь Кук.
