«Авдос залишено, але не втрачено...»
Писано по гарячих слідах, поки відхід Сил оборони України з Авдіївки не спогади, а реальність позаминулої ночі.
На годиннику 7 вечора, мені дають 3 хвилини на збори й ми вирушаємо на точку евакуації, до Авдіївки тут 3 км по прямій. На вулиці холодно, от тільки-тільки була весна і, опа: знову зима!
Хоча це добре — земля підмерзла, а не болота, виходити по такій землі легше ніж місити жирнючий чорнозем Донеччини. Він наліпає і тягне твої ноги, забиває їх до низу, наче ця земля не хоче тебе відпускати, і так, декого вона не відпускає...
За вікном квітами смерті розквітають вибухи КАБів. Мушу визнати, КАБ — це страшно, але раніше під КАБами я був у містах, це дуже гучно і лячно, але ти цього не бачиш, тут же відкритий простір і все це відбувається на твоїх очах.
На сьогодні у нас немає, ані симетричної, ані асиметричної відповіді цієї примітивної, але такої могутньої й руйнуючої зброї. Запам'ятайте, Авдіївка взята тоннами людського м'яса, з яким вони не рахуються, і тоннами КАБів, це орда, справжня кровожерлива орда...
Цей день військового журналіста я не забуду ніколи: бліндажі, КАБи, ГРАДи, іпучі дрони, прострілюємі дороги, нестихаюча канонада вибухів, поранені, багато поранених... Зміг прилягти поспати лише о 5 ранку.
І поки ви в тилу сретесь і живете своє найліпше життя, ми втрачаємо країну. Розкрийте очі, я вас дуже прошу, гуртуйтесь, дорослішайте, притискайте свої особисті бажання, якщо хочете жити у вільній Україні.
Спілкуватись на мові та мати можливість писати й говорити свої думки, бо жити у розбомблених містах в окупації вам дуже не сподобається. А ті, хто знімав глумливі відео над працівниками ТЦК і СП, розповідав, яка у нас «країна-концтабір», у ватніку буде штурмувати укрєп-райони під російським прапором.
І там, повірте на слово, вас ніхто питати не буде... Гуртуйтеся, добровольці, готуйтеся вжé захищати, воювати, відстоювати, боротися, адже ця кривава злива ой, як на довго.
