Бандерівець в окупованому Криму: живописець-баталіст Микола Самокиш
Нащадок збіднілих дворян Чернігівщини до останнього подиху лишався вірним Україні. Його картини палахкотять Чином і жертовністю за Неньку.
25 жовтня 1860 року у Ніжині народився Микола Самокиш, який увійде в історію, як художник, графік, педагог і підпільник. Працював у жанрі історичного живопису, книжкової та станкової графіки, а також журнальної ілюстрації.
Сім'я бідувала, і батьки змушені були віддати у ранньому віці своїх двох дітей на виховання дідові по лінії матері майбутнього художника, селянинові села Носівки. Змалечку Микола виховувався зберіг найяскравіші враження дитинства пов'язані з дивовижними барвистими пейзажами рідної землі.
Початкову художню освіту отримав в Ніжинській класичній гімназії у вчителя малювання Родіона Музиченка-Цибульського, в якого також брав приватні уроки малярства. Затим закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут, створений на базі Гімназії вищих наук і ліцею князя Безбородька.
Впродовж 1879-1885 років був вихованцем Імператорської Академії Мистецтв. Під час навчання у Санкт-Петербурзі належав до українофільського гуртка митців Сергія Васильківського, Порфирія Мартиновича, Опанаса Сластьона тощо.
Оскільки Микола Самокиш був нащадком козаків, як по лінії батька, так і матері, українська тематика завжди його цікавила, що брав активну участь в українській громадській праці. Причому рівночасно за межами Неньки (в імперській столиці) й безпосередньо на батьківщині.
З дитинства головними героями його малюнків були коні, а відтак і вершники. 1890 року Микола Самокиш, у свої неповні 30, отримав звання академіка за неперевершену роботу «Табун білих рисистих маток на водопої».
«Люблю коней як художник та в минулому кавалерист. У цьому напрямі я працюю постійно, вважаю коня гарним і благородним створінням, намагаюся зображувати його не тільки з зовнішнього боку, але й передати його психіку, його порив, найпрекрасніше, що є у цих тварин. Навіть шкапа на скаку виглядає живописно», — згадував під час свого побуту у Полтаві художник.
Після спорудження будинку Полтавського губернського земства 1908 року за проєктом Василя Кричевського, Микола Самокиш долучився до оформлення інтер'єру. Стіни головного залу вкривали рослинні орнаменти, а ліворуч на повздовжній стіні разом із Васильківським написали картину яка розкривала тему військової звитяги в обороні рідного краю — «Козак Голота і татарин».
Революційний вихор 1917 року і подальше розгортання Перших визвольних змагань живописець зустрів у Сімферополі. Туди Самокиш їздив лікуватися від ревматизму, отриманого у шанцях Російсько-японської та Першої світової війн.
Художник вирішив залишитися у Криму, де поряд з українським і татарськими національними рухами, здійняли голову більшовики та російські монархісти. Художник продовжував писати батальні картини, присвячені героїзму саме українців у громадянські війні.
1922 року у Сімферополь заснував власну художню студію, яка стала основним регіональним центром художньої освіти. Постановою Совєцького народного комітету Криму на базі студії Самокиша було організовано 1937 року Кримське художнє училище.
У часу Голодоморів (1921-1923, 1932-1933) відірваний від рідної України, перебуває постійно на півострові, звідки заборонено виїзд на континент потенційно небезпечним особам. Самокиша режим більшовиків зараховував то до петлюрівців, то до врангелівців, то до буржуазних націоналістів.
«Щодо того, чи не хотів би я працювати на Україні, то одвічу Вам, що хотів би, та й дуже хотів, та як це зробити, коли матеріяльне становище держить мене тут у Криму? — Якби не ця причина, то вже давно б перебрався на рідну Україну. Давно ми з Сергієм Івановичем Васильківським бажали жити та працювати у Харкові, на Москалівці, де він мав свою хатину, та смерть його помішала цьому бажанню», — писав Самокиш у листі до секретаря полтавської філії літературного об'єднання «Плуг» Максима Лебедя.
У часи Другої світової війни та німецької окупації Сімферополя художник приєднався до руху опору, співпрацював із бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу. На схилі літ Самокиш перейнявся націоналістичними ідеями, але знаку не подав, аби не зазнати репресій з боку нацистів.
Власне, вплив Організації Українських Націоналістів (як бандерівської, так і мельниківської фракцій) у Криму був мінімальний. Окупанти душили у зародку будь-які прояви національної свідомості, підливали пального у вогонь ще совєцькі партизани, котрі діяли за наказом Кремля.
На щастя, Микола Семенович Самокиш не дочекався пришестя червонозоряних «визволителів». Славетний живописець-баталіст помер 18 січня 1944 року німцями Сімферополі, ще зайнятому німцями, котрі якраз готувалися до втечі.
Також медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам про те, як у Козельщинській громаді на Полтавщині відкрили пам'ятник видатному художнику. Мова про українського маляра і графіка Івана Дряпченка.
