Цей день в історії: 5 березня 1950 року загинув головнокомандувач УПА Роман Шухевич
Сьогодні 70-ті роковини з дня загибелі Романа Шухевича.
Роман Шухевич народився у 1907 році Львові у родині відомого адвоката Осипа Шухевича та його дружини Євгенії. У 1924 році, через рік після закінчення гімназії, він вступив до Української військової організації (УВО), за дорученням якої 19 жовтня 1926 року разом із напарником вчинив замах на куратора освіти у Львові Станіслава Собінського. Польській поліції так і не вдалося вийти на слід справжнього виконавця, натомість були засуджені інші члени УВО Василь Атаманчук та Іван Вербицький.
Протягом 1928-29 років Шухевич відбував службу в польському війську як артилерист, у 1929-у став членом Організації Українських Націоналістів (ОУН).
З 1930 року як військовий референт Краєвої екзекутиви ОУН з на західноукраїнських землях (ЗУЗ), Шухевич брав участь у серії пограбувань банківських і поштових установ, організації замахів на комісара поліції Чеховського, спецуповноваженого представника з контролю над дипломатичними установами СРСР у Речі Посполитій Олексія Майлова та вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, за що у 1934 році був заарештований та засланий до концтабору Береза Картузька.
З утворенням Карпатської України Роман Шухевич разом з Колодзінським, Косаком і Врецьоною іде до Карпатської України допомагати сформувати збройні сили.
Прибувши в грудні 1938 р. до Хусту, Роман Шухевич займає в штаті Карпатської Січі під прізвищем чотаря Щуки пост офіцера для особливих доручень.
Під час розколу ОУН у лютому 1940 року він підтримав Степана Бандеру і став крайовим провідником ОУН (б) на ЗУЗ.
Як історики розвінчують радянські міфи про Романа Шухевича – у повному випуску програми «Пишемо історію».
Після початку війни з Радянським Союзом курінь «Нахтігаль» одним із перших увійшов до Львова. Німець, очевидець тих подій, згадував: «Перед здобуттям Львова курінь відбув польову Службу Божу, після чого бійці куреня засукали рукава, взяли в зуби ножі і з завзяттям кинулися на здобуття міста. Через деякий час усі установи міста були вже ними зайняті».
А вже 30 червня 1941 р. ОУН проголосила «Акт відновлення Української держави». Цей Акт привів біснуватого фюрера до оскаженіння. За наказом Гітлера керівництво ОУН було ув'язнено, а курені переформовані в допоміжні поліцейські батальйони. Р. Шухевича було заарештовано, але по дорозі він втікає і переходить у підпілля.
Весною 1943 р. ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН призначає Шухевича – «Тура» на пост Голови Бюро Проводу ОУН. Восени цього року він обіймає пост Головного Командира УПА і бере собі псевдо «Тарас Чупринка». А в липні 1944 р. Перший Великий Збір УГВР обирає Шухевича – «Лозовського» Головою генерального секретаріату УГВР.
Перше, що він робить на посаді Командира УПА, – це об'єднує, а, де це неможливо, ліквідовує розрізнені партизанські загони й вдосконалює організаційну структуру УПА. Яка була поділена на УПА-Захід, УПА-Північ, УПА-Південь та УПА-Схід, своєю чергою розділивши їх на військові округи (ВО), а ті – на тактичні відтинки (ТВ). Таким чином, ефективна вертикаль управління повстанським рухом забезпечила його тривале існування.
Враховуючи, що до УПА вступає дуже багато політично невироблених людей, вводить інститут політвиховників, а для духовної опіки бійців просить Церкву про виділення капеланів. За його наказом створюється УЧХ, котрий опікується пораненими бійцями. На мережу ОУН покладається завдання по забезпеченню УПА продовольством, амуніцією, ліками, підпільною літературою, розвідкою, створенням кур'єрської служби і т.п. Значну увагу приділяє створенню СБ, котра відіграла величезну роль у боротьбі проти ворожої агентури.
І все це – в умовах повної відсутності допомоги з будь-якого боку, опираючись виключно на власні сили народу. З полонених та втікачів створюються іноземні підрозділи при УПА: казахи, вірмени, грузини, узбеки, чеченці і багато інших. Крім того, при відділах УПА було чимало євреїв і таких іноземців, як французи, італійці, німці, фламандці, валони й інші.
Боротьба УПА стала дійсно всенародною, бо в її лавах воювали українці з усієї України та з-поза її меж. Підпільні друкарні, що забезпечували УПА друкованою продукцією, розташовувалися і в Одесі, і в Донецьку, і в інших містах України.
Щоб поєднати зусилля поневолених Москвою народів, за участю Шухевича на Волині скликається Конференція поневолених народів.
Ця діяльність УПА настільки стала поперек горла німцям, що на боротьбу проти неї Рейх відправив найкращого спеціаліста із проти партизанської війни генерала фон Дем Баха-Залевскі. Але цей «спеціаліст» ледве ноги виніс із Волині.
У травні 1943 р. на шляху Ковель-Берестя Литовське, потрапивши в засідку, влаштовану УПА, гине группенфюрер і шеф СА Віктор Люце.
У Західній Україні, переважно на Волині і Поліссі, де командував не менш легендарний Клим Савур, існували цілі райони, куди німці боялися навіть носа сунути.
20 березня 1944 р. на трасі Ковель-Рівне відділ УПА атакував колону штабних більшовицьких машин, у результаті чого загинув командувач І Українського Фронту генерал Ватутін.
Найбільш складний етап в повстанській боротьбі припав на період після 1944 року, коли українське підпілля опинилось в глибокому радянському тилу. Аби зламати опір у січні-квітні 1946 року карально-репресивні органи радянської влади взяли під контроль всі населенні пункти у Львівській, Тернопільській, Станіславські (Івано-Франківській), Дрогобицькій, Кам'янець-Подільській, Чернівецькій, Закарпатській, Рівненській, Житомирській та Волинській областях, що становили основний терен дій УПА.
У акції, відомій в історії під назвою «Велика блокада», проти УПА залучили 229 тисяч військових. Таким чином радянська влада позбавила УПА доступу до їх соціальної бази, що спровокувало великі втрати серед повстанців. Втім підпілля тоді вистояло.
В червні 1946 року командування УПА і УГВР прийняли рішення розпочати процес поступової демобілізації, тож до 1949 року відбувався перехід УПА до іншої форми боротьби – збройного підпілля. 3 вересня 1949 року вийшов наказ УГВР та ГВШ про розформування залишків активних підрозділів та бойових одиниць УПА і влиття її відділів та штабів в підпільні структури ОУН (б).
А загинув Роман Шухевич 5 березня 1950 року під час збройної сутички з оперативною групою МГБ УРСР у селі Білогорща (нині – місто Львів). Спецоперація стала можливою завдяки арешту однієї зі зв'язкових Шухевича – Дарії Гусяк («Дарки»), яка через необачність виказала підсадженій до неї в камеру агентці МГБ конспіративну квартиру. Зранку 5 березня 700 працівників МГБ оточили будинок Наталії Хробак у Білогорщі та прилеглу територію, де переховувався Шухевич. Розуміючи, що іншого шляху немає, він спробував прориватися з боєм, у перестрілці вбив майора МГБ Ровенка, але й загинув сам.
Місце його поховання й досі залишається невідомим.
Наступником Романа Шухевича став Василь Кук.
