Як українізувався Чорноморський флот
12 жовтня 1917 року есмінець «Завидний» першим серед кораблів Чорноморського флоту підняв український прапор та відмовився його спускати.
У ході Перших визвольних змагань, травні 1917, Всеукраїнський військовий з’їзд визнав необхідність повної українізації Чорноморського флоту. Тоді ж уперше було заявлено, що Чорноморський флот має стати частиною збройних сил України.
Есмінець «Завидний» став першим кораблем, над яким ще в липні 1917 року піднімали синьо-жовтий прапор. 12 жовтня ж всі кораблі колишнього імператорського флоту на Чорному морі та його берегові частини підняли на один день національні прапори на честь українізації кораблів Балтійського флоту та сигналізували прапорами «Хай живе вільна Україна».
В той же день по всіх газетах був опублікований маніфест команди есмінця.
«Ми, українці ескадрового міноносця «Завидний», підняли свій національний український прапор на гафелі задля того, щоби показати, що не дивлячись на віковий гніт, все-таки живі ще сини нашої славної матері — України, а значить жива та сила, яка повинна відновити права нашої славної, дорогої матері-України.
Цим ми показали, що ми, як і вся демократія Росії, вимагаємо проголошення російської федеративної демократичної республіки, а значить вимагаємо автономії як для інших, так і для всієї рідної і дорогої матері-України.
Підняттям прапора ми показали, що являємо собою силу, і що цю силу ми застосуємо для досягнення своїх омріяних цілей задля відновлення всіх прав пригнічених народів. Нашим ворогам, і тим людям, які не ознайомившись з нашими переконаннями, звинувачують нас в анархії, у відокремленні, у створенні хаосу і т.і. ми заявляємо, що не відокремлюємося од великої Росії, а йдемо рука об руку із всім пригніченим народом, ми більше ніж хто-небудь, не бажаємо роздорів, а лише стараємося втілити в життя гасло свободи, рівенства, братерства, щоб вони не залишились лише криком волаючого в пустелі, як це було досі. Цим ми лише нагадали всій демократії, що вона заснула, що ми закликаємо її піднятися, і йти з нами на боротьбу проти буржуазії за реалізацію прав всіх пригнічених народів і за мир во всьому світі.
Ми, українці ескадрового міноносця «Завидний», закликаємо всіх вірних синів дорогої України, а також всю російську демократію підтримати нас в боротьбі за найкращі ідеали. Так, ми, українці, не спустимо піднятий нами наш національний прапор до того часу, як існуємо ми і існує міноносець «Завидний».
Голова судового комітету Кубко. Голова гуртка Курілович, секретар прапорщик Кіслін. Члени: Семесенко, Дегтярьов і Скакун».
Тоді вони ще навіть вірили, що існує хоча б якесь майбутнє у складі федеративної і «в майбутньому демократичної Росії». Але ми чудово знаємо, що цього не відбулося і ніколи не було й не буде. Там де Росія — там завжди тиранія, кривавий завойовницький імперіалізм, відсутність прав і свобод, знищення ідентичностей та смерть.
Незабаром українські прапори підняли ще близько 60 кораблів, серед яких були лінкори, крейсери, есмінці, сторожовики, транспортники. Перейшли на український бік і команди 14 підводних човнів.
17 жовтня морський міністр Тимчасового уряду, адмірал Дмитро Вердеревський, надіслав Центральній Раді телеграму, в якій засудив підняття українських прапорів на кораблях, назвавши це актом сепаратизму від Росії.
Після прийняття Третього універсалу і проголошення ним автономної Української Народної Республіки, майже половина кораблів усього флоту підняли українські прапори. Подібні акції проходили і на Балтійському флоті та в Каспійській, Сибірській, Амурській і Північно-льодовитій флотиліях. Утім, Центральна Рада проявила політичну нерішучість і не змогла закріпити ці успіхи.
Більшовики, які повалили Тимчасовий уряд у ході Жовтневого перевороту, розпочали на флоті широку агітацію і терор. Кораблі один за одним піднімали червоні революційні прапори, а «Завидного» захопили в Одесі.
1918 року есмінець перейшов під контроль німців, а згодом французів, білогвардійців та врешті знову потрапив до рук червоних.
