Цей день в історії: геройський Чин українського війська під Іловайськом

Наприкінці серпня 2014 року Кремль перестав приховувати свою участь у війні на Донбасі, напряму вторгнувшися в Україну.

Згідно з офіційними даними вітчизняного міністерства оборони, регулярна армія РФ увійшла на територію Донецької області якраз у День Незалежності з метою не допустити оточення бандугруповань так званих "ДНР/ЛНР".

Головний напрямок окупаційних сил було спрямовано у бік Донецька через шахтарські містечка Сніжне, Торез і вузлову станцію Іловайськ, де зав'язалися запеклі бої.

До Іловайська були стягнуті великі резерви: добровольчі батальйони, Національна Гвардія та Збройні Сили, які мали блокувати міста і вийти на з'єднання з українськими загонами, котрі наступали з району Шахтарська.

Однак регулярна армія РФ, застосовуючи важку артилерію, завадила цьому, почавши масований наступ на Захід до обласного центру.

До вечора 27 серпня окупанти взяли Іловайськ із довколишніми селами у щільне кільце — в оточенні опинилося від 3000 до 5000 захисників України.

Реакція верховного військового і політичного командування України була млявою та збентеженою, у Києві не могли повірити, що Москва наважилася на зухвале вторгнення.

Дві доби тривали переговори на рівні "український полковник — російський полковник" про можливість створення "зеленого коридору" для виходу з оточення бійців із технікою та зброєю.

На ранок 29 серпня окупанти заявили, що "дають дозвіл": 2 організовані колони почали рух у бік Новокатеринівки, під час якого по наших захисниках вівся прицільний вогонь з усіх видів озброєння.

Відроджене у кровопролитних боях українське військо зазнало непоправних втрат із часів завершення Другої світової війни.

За підрахунками Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, під Іловайськом полягло майже 400 бійців (незалежні експерти говорять про понад 500 убитих).

Причиною значних людських втрат, на думку колишнього народного депутата Андрія Сенченка, є: «Дезорганізація управління, прагнення до демонстративних перемог без аналізу ситуації й, звичайно, помилкові кадрові рішення при призначенні як міністра оборони, так і начальника Генштабу».

Сьогодні ми з вдячністю згадуємо Чин Героїв — тих, хто вижив і тих, хто навічно залишився оберігати територіальну цілісність України у скривавлених соняхах Донецького степу під Іловайськом.

Пам'ять про наших захисників незнищенна!