Чому Україна програє?
Відповідь вам не сподобається. Проте дати її хтось та й мусить, аби кривавий Чин наших полеглих Героїв не був марним!
Оглядач впливового американського видання Politico пан Джеймі Деттмер вважає, що західна підтримка України «стільки, скільки потрібно», не витримує жодної критики. Фронтовики насправді не розуміють суті цієї фрази, за якою ховаються наші партнери.
Ця обіцянка Заходу виглядає порожньою, коли минуло вже чотири тижні з того часу, як будь-який артилерійський підрозділ Сил оборони України востаннє зробив постріл. Але справа не лише в тому, що в українського війська закінчуються боєприпаси.
«Країна відчуває небезпечну нестачу ще більш важкодоступного, ніж снаряди — бойового духу, необхідного для перемоги. Моральний дух військ похмурий, їх підкосили безперервні бомбардування, відсутність сучасної зброї та втрати на полі бою», — зауважує пан Деттмер.
У містах, розташованих за сотні кілометрів від фронту, зникли натовпи молодих чоловіків, які відразу після 24.II.2022 шикувалися у чергу, щоби потрапити до армії у перші місяці конфлікту. Сьогодні охочі ухилитися від призову (мобілізації — прим. ред.) проводять час у нічних клубах.
«Багато хто взагалі залишив країну. Як я виявив, ведучи репортажі з України протягом минулого місяця, картина, що склалася із десятків інтерв'ю з політичними лідерами, військовиками та простими громадянами, — це картина країни, яка скочується до катастрофи.
Навіть, коли президент Володимир Зеленський каже, що Україна намагається знайти спосіб не відступати, військові приватно визнають, що цього літа нові втрати неминучі. Питання лише у тому, наскільки серйозними вони будуть», — додає Джеймі Деттмер.
Кремлівський бункерний дід путін, мабуть, ще ніколи не був таким близьким до мети; він прагне перевершити Сталіна із Гітлером разом узятих. Якщо найближчим часом не станеться перелому, Україна в її нинішньому вигляді залишиться у минулому.
Для війни такої епохальної важливості масштаб дій західних лідерів щодо надання Києву допомоги виявився далеко не таким, як їхні гучні заяви. Це розчарування призвело до того, що українці всіх рівнів — від солдатів, що риють окопи, до міністрів, які керують країною, — втомилися та роздратовані.
Дедалі більше здається, що ставка путіна на те, що він зможе звести нанівець опір України та підтримку Заходу, виправдається. Без суттєвої зміни у постачанні сучасної західної зброї та фінансування, Україна не зможе звільнити території, які зараз утримує російський окупаційно-терористичний контингент.
«Переконаний, що це залишить путіну можливість гризти як щуру тіло пораненої країни найближчими місяцями чи навіть роками. У разі, якщо РФ не зможе добити Україну, часткова перемога залишить надії Києва на вступ до ЄС та НАТО у підвішеному стані. Наслідки такого результату будуть серйозними для всього світу. Путін заявить про свою перемогу всередині країни та, надихнувшись оголенням слабкостей Заходу, може активізувати свої ширші імперські плани за кордоном», — невтішно прогнозує на шпальтах видання Politico оглядач.
Литва, Латвія та Естонія особливо побоюються, що виявляться наступними цілями у кремлівському списку; Фінляндія навпаки говорить про підготовку до відбиття ймовірного вторгнення зі Сходу. Своєю чергою, комуністичний Китай, який уже став надійним партнером РФ, не бачить причин зміни своєї позиції.
Серед українців — і це цілком зрозуміло — зростають побоювання, що незабаром московія спробує розпочати новий наземний наступ на друге за розмірами місто України (йдеться про Харків — прим. ред.). Захисників чекають нові втрати у найближчі місяці.
Побоювання з приводу крихкості лінії фронту лише посилюються безпрецедентним шквалом російських ракетно-дронових атак, спрямованих на те, щоби вивести з ладу українські електромережі. Кремль відчув смак кривавого моменту.
«У ході моїх нещодавніх зустрічей із політичними лідерами України, вони визнали, що настрій у суспільстві погіршується. І хоча всі вони намагалися триматися бадьоро, розчарування у Заході прозирало у кожній розмові», — коментує ситуацію пан Деттмер.
Найбільше роздратування містив заклик міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби. Він з усіх можливих майданчиків прямо так і сказав: «Дайте нам бісові «Petriot», зупиніть убивства!».
Під час інтерв'ю для видання Politico урядовець не міг приховати розпачу й гніву щодо затримок і заборон, які додаються до західної зброї. Наприклад, не можна завдавати ударів по російських нафтових об'єктах, де б вони не знаходилися.
Пан Кулеба попередив, що Україна потрапила у замкнуте коло: зброя, якої потребують наші захисники, не надається або затримується. Затим західні партнери скаржаться, що підрозділи українського війська відступають від раніше займаних позицій, а це знижує ймовірність того, що вони надсилатимуть більше допомоги у майбутньому.
«Настрій у вищому військовому керівництві України ще похмуріший, ніж у Кулеби. Декілька старших офіцерів розмовляли зі мною лише за умови, що їхні імена не будуть названі. Вони намалювали похмурий прогноз, що лінія фронту може впасти цього літа, коли армія РФ, маючи чисельну перевагу та готовність прийняти величезні втрати, почне свій очікуваний наступ.
Що ще гірше, вони висловили побоювання, що рішучість самої України може бути ослаблена, а моральний дух збройних сил підірваний відчайдушним браком постачання. Українські командири волають про необхідність збільшення числа солдатів, але Зеленський та український парламент не наважуються віддати наказ про масову мобілізацію», — зауважив Джеймі Деттмер.
У такому шпагаті наша країна стоїть перед екзистенційною кризою — путін буквально хоче стерти її з мапи світу — проте очевидно, що громадська підтримка нового закону про мобілізацію недостатня. Можливо, владі слід змінити підхід до мобілізації?
Звісно, Україна нічим не відрізняється від сусідніх європейських країн, де, згідно з нещодавніми опитуваннями, багато хто відмовився б від призову до армії, навіть якби зазнали нападу. Але Україна — країна, яка перебуває у стані війни та в такій екзистенційній боротьбі неможливо перемогти, не мобілізувавши всю націю, висновує пан Деттмер.
Крім того, як уже повідомляла медіаагенція «Останній Бастіон», західні «яструби миру» і «голуби війни» виграють Кремлю час. Для перемоги над бункерним дідом путіним, Захід мусить поділитися із Києвом власною обороноздатністю.
