Ця війна назавжди з нами

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Всі ми – хто воював, хто волонтерив, хто давав гроші на армію, всі українці взагалі – всі ми залишимось на цій війні назавжди. Ніхто не буде таким, яким був "до", і ніщо не буде, як "до".

Хтось – уламками та ранами, переламаними кістками та контузіями, а хтось – тими самими номерами в телефонній книзі, які ніколи не видаляють, тими друзями у соцмережах, які не бувають онлайн. Хтось – портретом в чорній рамці, хтось – кошмарами та криками вночі, хтось – алкоголізмом, хтось депресіями, хтось – усім цим одночасно.

Ми бачили та пережили те, що не бачила і не переживала жодна нація у світі за останні пів століття. Ми бачили геноцид свого народу.

Ми бачили стотисячні армії ворога і перемагали їх. На наших очах перетворювалися на попіл цілі міста і ми живемо під загрозою ядерного удару.

І ніщо з цього нас не зламало, бо ми бачили справжні дива. Нам всім важко і нам неймовірно важко, адже вага, яка лежить на наших плечах, – не для звичайних людей.

Але ми несемо її та посміхаємось. Так щиро, що сльози, які котяться по наших обличчях, нам вдається видавати за звичайний піт, тому що ми – не звичайні люди.

Ніхто з нас не повернеться з цієї війни, навіть ті, хто повернеться. І водночас ми повернемось всі, навіть ті, хто не повернеться ніколи.

На честь і в пам'ять про них ми відбудуємо наші міста. Висадимо нові ліси, очистимо водойми від трупів ворогів і згорілої техніки.

Заради тих, хто не повернувся, заради мертвих, і живих, і ще ненароджених, заради самих себе ми побудуємо найкращу країну у світі. З крові та попелу, зі сліз та заліза, з наших мрій та сподівань, з болю та щастя ми збудуємо нові доми.