Дерусифікована Суджа не замінить Бахмут і Кадіївку
Ніколи не знецінюйте Чин українських воїнів, які своєю кров'ю і потом поливають наші етнічні землі. Це стосується як Донбасу, так і Курщини.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Не міг не зробити історичні для себе знімки, певного роду безвіз на пам'ять. Отже, трохи поділюся із вами моїми особистими враженнями про Суджу та сусідні визволені від кацапні населенні пункти:
- Велика кількість місцевих чудово знають і говорять українською мовою/суржиком.
Без перебільшення, це неабияк здивувало. Так званого «áкання» і російського акценту я не почув навіть, коли російською говорять.
- Залишились у місті переважно люди старшого віку.
- Якогось реваншизму/іредентизму серед нашого війська я не помітив.
Може ми із нашим підрозділом занадто заморились і не до суперечок було, а може їхня українська мова/суржик не дуже нас провокували. А може ми українці добрі й хтозна, чому не зробили так, як «іхніє мальчікі».
Хоча раз я за весь цей час сказав, що «я радый этим руинам у вас — это вам за проклятое СВО и войну у нас!». Відповідь була прогнозуєма: «Я протів войни і політікой нє інтєрісуюсь».
- Місто Суджа, крім хіба центру і східної частини, майже ціле; а от центр побитий, ну й адмінбудівлі теж.
- Із місцевими жителями ми один одного принципово не помічаємо.
Суджани (чи як їх там) роблять своє — ми своє, лише там фразами перекидаємось та й усе. Нас вони не бояться, і це дуже важливо для розуміння стану справ на Курщині в цілому!
Пригадую, що у рідному для мене Лимані після визволення восени 2022 року місцеві боялись будь-кого у військовій формі ще довго. «Ждуни» ж притихли на певний час.
- Місцеві, користуючись нагодою, марадьорять, не тільки, що треба для життя, а й просто так.
Хоча ми постійно наголошуємо що це заборонено! Я не пишу військові та навколовійськові події на Курщині, щоби не дати зайвої інформації росіянам, адже це — тонкий лід.
- Особисто мені шкода тварин: і собак, і котів, і коней, яких тут чимало.
Якось запілікав детектор і ми забігли ховатись у двір, а там мала собака на ланцюзі вже змучена: напоїли, з ланцюга її відпустили — так у неї шанси є (глядіть фото), а от на прив'язі — нема. Одного разу при виїзді купив в Україні корм і пофасував, тож у Суджі роздавав місцевим, сипав у центрі, де були коти й собаки.
- Дивно почувати себе на росії (всередині країни-загарбника), але рефлексувати особливо немає часу, бо треба їсти, спати, працювати...
