Химерна росія, яку створив товариш Лєнін
«Тисячолітня історія» теперішньої ресурсної федерації — просто божевільний міф. Його слід спростовувати, перш за все для західної аудиторії!
Почнемо виклад із того, що саме росія є штучною країною, створеною Владіміром Ульяновим-Лєніним. Такої країни, як РФ, не існувало до 1991 року; її цілком могло б не існувати, і краще не існувало б.
Основу цієї штучної країни заклав Лєнін із більшовиками на початку XX століття. На цю тему, звичайно, можна написати цілу монографію (і не одну), але на монографію у мене немає часу та грошей, тому далі стисло і по суті у найзагальніших рисах...
Так от, у 1917 році розвалилася династична Російська імперія. Імперією є держава, яка вийшла за межі етнічних кордонів, має певне ядро і підвладні території, населені іншими народами.
Процес розпаду імперії — це відокремлення колишніх поневолених народів від «ядра». Але де було то ядро Російської імперії? От з цього моменту й починаються проблеми.
Бо державотворчий міф Російської імперії розмістив це ядро на землях, які століттями — місцями до 500 років — не входили до її складу та не брали участі в її будівництві. Ще більше уявлення про контури цього ядра розмила концепція «триєдиного народу».
Землі власно «великоросів»-москвинів ніхто ніколи до пуття не окреслював; вони були всюди й ніде водночас. Лєнін та інші більшовики начебто змагалися із «Росією – тюрмою народів» і «великороським шовінізмом», але в реальності подарували майбутнім росіянам гігантську територію, яку вони вважають своєю — та ще й недостатньою!
Саме так — подарували! Російська імперія не була країною «росіян», це були етнічно дуже строкаті володіння Рюриковичів, а потім Романових (які вже виродилися на середину XVIII століття — прим. ред.), де величезна частина земель не були «ісконними» не лише для «великоросів»-москвинів, а навіть і загалом для слов'янської мовно-культурної групи народів.
«Великороси»-москвини на кінець XIX століття і на момент першого перепису складали 44% населення імперії. При цьому від більшовиків вони отримали близько 80% її території; для порівняння: українці складали майже 18% населення, а території їм нарізали близько 2% (у випадку білорусів — 4,6% і 0,9% відповідно).
Так, формально РСФСР не була «національною республікою», а це часто-густо скаржилися російські націоналісти. Начебто не розуміючи, що їхня «національна республіка» була б набагато меншою за територією (і мала б і має бути).
За фактом замість «національної квартири» росіяни отримали цілий ЖК. Як так сталося? — Строго кажучи, більш-менш випадково.
Немає доказів, що більшовики від початку піклувалися про інтереси майбутніх росіян. Це вже з часів зрілого Іосіфа Сталіна забуяв знову «великороський шовінізм».
Раніше більшовики мислили себе європейцями та західниками, носіями ідей просвітництва і модерну, перебудовниками всього світу. Вони щиро мріяли про «Світову Соціалістичну Совєцьку Республіку» (із тексту Конституції СССР від 1924 року).
Насправді держава більшовиків за планом мала бути унітарною, бо Карл Маркс сказав, що так треба. До останнього моменту вони були геть проти федералізму, хоча і Лєнін, і Сталін однаково проти нього виступали ще в 1917 році.
Але вони вміли в тактичні поступки заради встановлення своєї влади, а за федералізм було чимало поневолених імперією народів. Звичайно, ці народи — у тому числі українці та білоруси — розглядали створення автономій як крок до незалежності.
Більшовики ж пішли на федералізацію (в широкому сенсі — включно зі створенням СССР) заради того, щоби зменшити витрати на приєднання територій і встановлення там своєї влади. Гляньте-но лишень на коментар Сталіна до власної статті під заголовком «Проти федералізму» (1917), який він дав 7 років потому:
«На час Жовтневого перевороту ціла низка національностей Росії опинилася на ділі у стані повного відокремлення і повної відірваності одна від одної, через що федерація виявилася кроком уперед від розрізненості трудящих мас цих національностей до їхнього зближення, до їхнього об'єднання... Питома вага національного руху виявилася набагато серйознішою, а шлях об'єднання націй — набагато складнішим, ніж це могло здаватися раніше, в період до війни, або в період до Жовтневої революції».
Власне, РСФСР — це була не республіка якогось народу, а чорновий варіант того, чим потім стане СССР, тобто власне держава більшовиків. Сталін ще тупив і думав, що можна приєднувати майбутні совєцькі республіки до РСФСР на правах автономій.
Тепер-то російські імперці скиглять, що «німецький агент» Лєнін не дав йому цього зробити, бо «нєнавідєл всьо русскоє» (насправді ж Лєнін просто був дещо розумнішим чи хитрішим). Такий варіант був фатальним – якби його спробували проштовхнути, радянський експеримент закінчився б набагато раніше.
Тому-то Лєнін запропонував модель СССР і таким чином de facto з'явилася квазінаціональна республіка росіян. Загалом республіки на теренах постімперських провінцій було створено там, де були потужні національно-визвольні рухи, які у тому числі зі зброєю в руках виступали за втілення свого національного проєкту.
Там, де такого підйому не було і не було сил, які виступали за створення національних утворень, їх і не створювали. Якщо відносно легко було душити — душили, або, якщо таке утворення виглядало надто небезпечним, як, наприклад, Штат Ідель-Урал чи Республіка Північна Інґрія тощо.
Республіки не роздавали як цукерки, а єдиною такою республікою, яка в 1991 році стала «Російською Федерацією», була РСФСР. І ще раз підкреслю — вона з'явилася випадково, волею більшовиків, а не за бажанням народу.
