Донбаські ночі
Спостереження з передових шанців Східного фронту, де години стають вічністю від постійних і лунких розривів полум'яних "кабанів".
(Текст подано з урахуванням авторського стилю без виправлень і скорочень).
...Ми крокуємо полем, рахуючи незліченну кількість зірок. Попри те, що я люблю споглядати нічне небо і зорі – досі не відстрілюю, як виглядає Велика ведмедиця; цей факт іноді гнітить мене.
З усіх боків громотять виходи стволки і мінометів. Горизонти палахкотять спалахами, але це не заважає бродити посадками, перевіряючи, хто і де знаходиться.
Тишу ночі порушує рапіра сусідів. Вона стріляє так гучно, що декому однозначно здається – це приходи по нам.
Та насправді, це сусіди-ентузіасти вирішили погратися і відстріляти своє БК...Розривами сягаючи майже нашої посадки.
Під час одного з виходів рапіра на відкаті втікає від нездалих гармашів прямо у паркан подвір'я. Героїчний "Халк" збирає групу добровольців з ПКП і о 4-й ранку йде допомагати закатувати її з поля назад.
Сюр, але ми звикли. Добре, що зесики хоча б не сині й на щастя, я сплю і не бачу цього.
Вхід у наше обійстя давно розібраний танчиком; вигляд моторошний, але нічого – війна. Під час крайнього приходу навіть генератор не захлох.
Лише пилюки добряче здійнялося. Так нам переповідали, бо за дивним збігом обставин від'їжджали по справах, а друг "Влас", як завше, лається...
Тому улюблена приказка крайнього часу: нам би ніч протриматись та день перечекати. Часом тварини неабияк лоскочуть нерви; мої фаворити – кролі та кабанчики.
Нічні доповіді особливо щемно звучать, коли в них фігурують слова на кшталт: «На 9 годину помічений тепловий слід. Брейк. Рухається. Дистанція 300 м. Хто може перевірити кращим теплаком?».
За декілька коротких: «Перевірили, братику, у полі помічений... кроль». І добре, що кроль!
Якось біля бункеру до мене зі спини підійшов вовкодав. Контужені пси донбасу – це окрема тема; певна річ, у нас зав'язався діалог.
Власники виїхали – красуни тусуються по селу, не даючи нам здичавіти і дарують позитивні емоції. Не встигши наговоритись з нічним гостем, почув підарські виходи і приходи поруч.
Спробував пояснити псові, що зараз не до ігор і треба петляти, але контужений, він і на донбасі контужений – залишився стояти на дворі, поки я дав по тапкам. Досі соромно, що не погрався з собакою...
Автор – друг "Жостік", почесний редактор видавництва "Zалізний Тато"
