Друге пришестя «американського Януковича»
Будьте пильні та надзвичайно уважні, аналізуйте факти, а не емоції. Затямте: те, що говорять трампісти, — слухати не варто.
Масове соціогенне захворювання (або також психогенетичне, Mass psychogenic illness) — феномен, коли люди починають відчувати страх і навіть фізичні симптоми через дезінформацію та суспільний тиск. Такі явища не нові: історії про відьом, «чудотворців» та апокаліпсиси виникали і в минулому.
Післявоєнна Німеччина — один з найяскравіших прикладів. У книзі «Земля, охоплена демонами» Моніки Блек розповідається, як у Німеччині 1947-1956 років суспільство, яке пережило війну і охоплене почуттям провини, поринуло у масову істерію.
Люди звинувачували сусідів у чаклунстві, газети публікували сенсаційні статті про відьом і прокляття. Страх перед «невидимою загрозою» охопив свідомість тисяч людей; навіть офіційні суди розглядали звинувачення в магії.
Це класичний випадок MPI, коли суспільне напруження породжує ірраціональні страхи. Страх, підкріплений соціальним стресом, створював у людей відчуття неминучої загрози, хоча реальних доказів її існування не було.
Подібні явища завжди знаходять живильне середовище в періоди нестабільності. Коли суспільство переживає економічну кризу, військові конфлікти чи політичну невизначеність, люди стають більш сприйнятливими до чуток.
У Німеччині кінця 1940-х — початку 1950-х років страх перед невідомістю і почуття провини за нещодавнє минуле сприяли поширенню міфів. Сьогодні подібні механізми працюють через соціальні мережі, тоді це були ЗМІ, зараз їх роль виконують не лише ЗМІ, але й блоґери.
Якщо в 1950-х чутки розповсюджували газети та радіо, сьогодні їх розганяють соціальні мережі. Ми спостерігаємо аналогічний процес: паніка навколо «зради України» роздувається на основі непідтверджених чуток.
Одне висловлювання Дональда Трампа про НАТО викликає хвилю анонімних «інсайдів», ЗМІ підхоплюють їх з гучними заголовками, а користувачі в соціальних мережах додумують деталі. Поступово тривожні здогадки стають «фактами», а суспільство заражається страхом.
Так само, як німці у 1950-х руках шукали відьом серед своїх сусідів, сьогодні люди шукають «зрадників», вважаючи неминучим відмову від підтримки України, хоча насправді такі рішення ще не прийняті. Інформаційна паніка розвивається за класичною схемою:
- Емоційна інтерпретація висловлення.
- Підсилення через медіа.
- Закріплення тривоги колективним обговоренням.
- І, нарешті, формування впевненості, що «все вже вирішено».
Люди починають сприймати чутки як неминучу реальність. Будь-яка спроба їх спростувати лише викликає ще більше недовіри. У 1949 році люди чекали кінця світу, у 1950-х бачили відьом, а сьогодні – впевнені, що «Україну вже злили».
Хоча фактів немає, страх сам себе підживлює, створюючи нову реальність, а ми спостерігаємо, що історичні паттерни масової істерії повторюються знову і знову. Різниця лише в швидкості поширення інформації: соціальні мережі роблять цей процес миттєвим.
Що робити в умовах тотальної інформаційної перевантаженості?
- По-перше, не робити поспішних висновків і будь-яка глобальна політична зміна вимагає часу та офіційних рішень, але не «анонімних джерел».
- По-друге, важливо перевіряти інформацію: хто поширює новину, чи є підтвердження?
- По-третє, усвідомлювати, що масовий страх — керований процес.
Важливо розуміти, що страх не тільки руйнує довіру всередині суспільства, але й робить людей вразливими до маніпуляцій. Коли ми піддаємося емоційному зараженню, нами легше керувати політичним силам, ЗМІ чи іншим зацікавленим гравцям.
Саме тому усвідомлення природи інформаційної паніки та її механізмів — перший крок до збереження тверезого погляду на реальність і не дозволяти страху формувати картину світу. Тому, будьте уважні.
Аналізуйте факти, а не емоції. А те, що говорить Трамп, слухати не варто: сьогодні одне, завтра інше, — адже важливо те, що ж він у цей момент робить.
Автор — Гліб Парфьонов, керівник департаменту безпекової політики Центру політичних студій «Доктрина», дійсний військовослужбовець Збройних Сил України
