HIMARS, CAESAR, Krab: як постачання західної зброї впливає на перебіг війни в Україні
Повномасштабне військове вторгнення росії в Україну триває вже майже пів року. За цей час змінився і його характер, і розмах, і цілі сторін.
У Кремлі, очевидно, більше не розраховують на захоплення всієї країни, а ось у Києві навпаки заговорили про повне звільнення зайнятих російськими військами територій. Оптимізму Україні додали поставлені західними союзниками озброєння.
Журналісти-розслідувачі з медіапроєкту "The Insider" спробував оцінити, як зброя з країн-учасниць Північноатлантичного альянсу насправді впливає на перебіг цієї 8-річної війни, що досягла кривавої кульмінації. Інформаційна агенція "Останній Бастіон" подає переклад матеріалу колег у повному обсязі нижче.
Що передали Україні?
Попри безліч прорахунків у військовому плануванні, проблеми з постачанням, зв'язком, управлінням та тяжкі втрати, Збройні сили росії (далі ЗС РФ) і терористичні формування (так звані "народні міліції") "ДНР-ЛНР" поступово відтісняють українську армію в операційному районі на Сході України – у Донецькій та Луганській областях. На інших напрямках тим часом спостерігається відносне затишшя (сумнозвісна оперативна пауза). Російське командування врахувало помилки початкового етапу війни й більше не намагається вести наступ одночасно на кількох ділянках фронту, здійснюючи прориви моторизованими колонами у складі батальйонних тактичних груп углиб оборони супротивника.
Характер бойових дій змінився таким чином, що ні танки, ні авіація (за межами безпосередньої лінії зіткнення) більше не відіграють ключову роль. Вона перейшла до "бога війни" – артилерії. Це відбивають і суспільні настрої: на зміну популярним у соціальних мережах "Святій Джавеліні" та "Святому Панцерфаусту", тобто переносним протитанковим засобам ближнього бою, прийшли "Святий Хаймарс" і "Мойсей М777", які символізують далекобійні артилерійські системи.
Іншими словами, зараз оперативна ситуація визначається міццю вогневих засобів ураження та здатністю концентрувати артилерійські удари на вузьких ділянках фронту (для ЗС РФ) і, відповідно, можливостями протистояти таким спробам або своєчасно запобігати їх (для ЗСУ). За такого типу збройного конфлікту головними стають артилерія (ствольна і реактивна) разом із допоміжними комплексами озброєнь (безпілотники для розвідки та цілевказівки, системи управління вогнем, контрбатарейні радари), а також характеристики боєприпасів, що використовуються, та їх готівкові запаси.
Перспективи України вистояти у "війні на виснаження" залежать від постачання західної продукції військового призначення: озброєнь, бронетехніки, спорядження та боєприпасів. І якщо стежити за подіями за заголовками ЗМІ, то може скластися враження, що ЗСУ отримали від партнерів колосальні партії зброї, які рішуче змінюють ситуацію на їхню користь. Насправді ж, за підрахунками Інституту світової економіки з міста Кіль (Німеччина), загальний обсяг анонсованої військової допомоги Україні становить близько €20 мільярдів, а вартість постачання ОВТ із них не перевищує €14 мільярдів (решта – цільові фінансові кошти). І ось із цих анонсованих €14 млрд до рук українських військових передано озброєнь всього на €8,5 млрд.
А якщо уважно подивитися на номенклатуру переданого Україні озброєння, то з'ясується, що сучасних західних систем – а не совєцьких чи створених у країнах колишнього Варшавського блоку – у розпорядженні ЗСУ досі критично мало. Наприклад, усі отримані ЗСУ танки та бойові машини піхоти – це модифікації вітчизняних Т-72 і БМП-1. Переважна більшість бронетранспортерів – це машини на базі американської M113, розробленої ще в 1950-х роках. Більш сучасних мінно-захищених і броньованих бойових машин на кшталт австралійських "Bushmaster" налічується буквально кілька десятків.
Західні уряди поки що лише обговорюють можливість постачання бойової авіації та гелікоптерів, а також систем ППО/ПРО власного виробництва на кшталт "NASAMS". Постачання безпілотників, окрім турецьких "Bayraktar", обмежуються легкими розвідувальними моделями та боєприпасами, що баражують. Єдина категорія ОВТ, де потік західної зброї помітний, – це артилерійські системи. При цьому значна частка представлена переданими Чехією та Польщею самохідними артилерійськими установками (САУ) і РСЗВ совєцького зразка з калібром 152 мм та 122 мм відповідно. Знайти для них боєприпаси тепер окремий головний біль для України та партнерів.
Як використовується поставлене озброєння?
Найпоширеніший тип бойової взаємодії в Україні описується терміном "артилерійська дуель". Сторони обмінюються ударами на великих дистанціях і змушені витрачати величезну кількість боєприпасів, аби забезпечити щільність вогневого покриття. Цілями для ударів є скупчення живої сили та техніки, бойові позиції та інженерні споруди противника, склади боєприпасів, лінії постачання та інфраструктурні об'єкти. Оскільки запаси снарядів для совєцьких артилерійських систем на озброєнні ЗСУ близькі до вичерпання, докладніше зупинимося на важкій артилерії зі зразків НАТО. Всього поставлено трохи понад 200 одиниць відповідних систем калібру 155 мм та 227 мм.
Американські гаубиці М777 (вони ж "три сокири") з дальністю стрілянини 24-30 км – поки що наймасовіший тип західної артилерії, що застосовується ЗСУ. У модифікації М777А2, гаубиці оснащуються комплексами автоматизації та апаратурою для стрільби високоточними боєприпасами, але перевіреної інформації про застосування снарядів, що коригуються, в ході боїв поки не надходило.
Причіпні гаубиці FH70, що рухаються самі, здатні вести вогонь з частотою 6 пострілів на 1 хвилину на відстань до 30 км. Наскільки відомо, Україна отримала кілька одиниць FH70 від Італії та Естонії, а також фінські снаряди до них. Самохідні артилерійські установки американського виробництва M109A3GN, зняті зі зберігання та передані Норвеґією, мають дальність стрілянини на 30 км; САУ надійшли на озброєння 28-ї та 72-ї окремих механізованих бригад ЗСУ.
Французька колісна САУ "CAESAR" відрізняється високим ступенем автоматизації, швидкістю та маневровістю. Бойова машина розвертається у позицію для ведення обстрілу ворога лише за лічені секунди, затим кілька хвилин відстрілює боєкомплект і приблизно через 40 секунд залишає місце перебування. Натомість польська САУ "Krab" має максимальну дальність стрілянини на 40 км. Самохідка створювалася інженерами як заміна совєцької полкової гаубиці "Гвоздика" і нині передається українській стороні разом із машинами керування вогнем.
А от німецька САУ "Panzerhaubitze 2000" (PzH 2000) теж відрізняється високим рівнем автоматизації та можливістю вести вогонь на дистанцію до 40 км. Установки вже надходять в Україну з модифікованими бортовими комп'ютерами та інтеграцією з українською автоматизованою системою управління військами ДВС "Арта".
Як зазначається у доповіді британського Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institution), загалом артилерія НАТО калібру 155 мм дозволяє ЗСУ розривати зосередження російських військ та ефективно прикривати розгортання своїх сил. Окрема розмова про реактивні системи залпового вогню калібру 227 мм: колісного M142 "HIMARS", гусеничних M270B1 та MARS-II (останні поки що присутні на українському театрі військових дій у поодиноких екземплярах, тому йтиметься про "HIMARS").
За словами начальника Генерального штабу ЗСУ Валерія Залужного, своєчасні постачі "HIMARS" дозволяють утримувати лінію оборони на Донбасі та завдавати ударів по пунктах управління, складів боєприпасів і паливних баз у тилу ЗС РФ. Міністр оборони України Олексій Резніков стверджує, що за той час, коли ЗСУ мали всього 8 РСЗВ, вдалося знищити 30 командних пунктів і складів, знизивши темпи російського наступу й зменшивши інтенсивність артилерійських обстрілів. На цю мить Україна отримала 12 одиниць "HIMARS", а оцінка Резнікова збільшилася до 50 уражених складів БК.
Згідно з незалежними підрахунками, темп знищення арсеналів окупантів сягає десятка на тиждень. Непряме визнання Кремлем значної шкоди, яку завдають системи "HIMARS", це пропагандистські повідомлення про знищення та купівлю цих систем. При цьому поки що Україні не поставили найдальнобійніші боєприпаси для "HIMARS" – тактичні ракети "ATACMS" із дальністю до 300 км. Так що зараз РСЗВ б'ють максимум на 80 км, але снарядами "GLMRS" із GPS-навігацією, що коректуються.
Всього США зобов'язалися надіслати 20 одиниць. Але ля фронту завдовжки близько 2000 км це дуже мало. Хоча навіть проросійські джерела визнають: українці успішно використовують "HIMARS" для ударів по важливих об'єктах, а системи ППО не спроможні ефективно протистояти високоточним засобам поразки. Наприклад, у випадку зі складом БК у Новій Каховці росіянам вдалося перехопити лише половину з випущених українцями ракет. На Херсонському напрямку ЗСУ за допомогою "HIMARS" намагається зруйнувати мости та лінії комунікації російського угруповання на правому березі Дніпра, щоби відрізати окупантам шляхи відступу. Оцінка результативності удару по Антонівському мосту вражає не менше: у ціль влучило 11 із 12 випущених ракет! Але успіх "HIMARS" обумовлений тактикою російського командування, яке прагне створювати перевагу вогневої могутності на невеликих ділянках фронту, щоби проривати хоча б десь українську оборону.
Такий спосіб ведення війни вимагає колосальної витрати боєприпасів і складної системи логістики та зберігання, що створює вразливості для ураження високоточними далекобійними системами. Російські військовики справді показали неймовірну недбалість як у виборі місць для зберігання боєприпасів, так і у питаннях маскування й облаштування таких позицій. Цілком ймовірно, що рано чи пізно вони навчаться більш досконалим способам маскування або перенесуть логістичні центри якомога далі від лінії фронту. Якщо цього не відбудеться, то командуванню ЗС РФ доведеться шукати нові шляхи виконання наступальних завдань, не покладаючись на надконцентрацію артилерійського вогню, або переходити до оборони, що поки ніяк не відповідає декларованим цілям Кремля.
Що потрібно для контрнаступу ЗСУ?
Радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк написав 13 червня, що для завершення війни Києву необхідно (увага!) 1000 гаубиць калібру 155 мм, 300 реактивних систем залпового вогню, 500 танків, 2000 одиниць бронетехніки, 1000 безпілотних літальних апаратів. Поки що з цього обсягу, за винятком танків, поставлено вкрай незначну кількість, але слід враховувати, що США не розпочали відвантаження у рамках програми ленд-лізу. Проте самі по собі надточні та далекобійні системи не переламають хід війни на користь України доти, доки ЗСУ і ЗС РФ принаймні не зрівняються у вогневій могутності. Станом на червень, тобто вже після початку постач західних артилерійських систем українцям, російська сторона мала десятикратну перевагу в щільності артилерійського вогню.
За приблизними оцінками, перевага в артилерійських стволах становила 20 до 1, у витраті снарядів – 40 до 1. Отже, щоби вирівняти ситуацію, потрібно не просто більше гаубиць, САУ і РСЗВ, а й безперебійне постачання боєкомплекту, ефективна система зберігання і логістики щодо цілевказівок і управління вогнем. Наскільки ЗСУ впорається з цим завданням, стане зрозуміло тоді, коли кількість експлуатованих "HIMARS", "CAESAR" та інших систем дозволить вирішувати завдання принаймні оперативного рівня.
Насамперед критичний вплив справили й надалі справляють постачання Заходом величезних партій боєприпасів, головним чином артилерійських. Без них – усе вже давно скінчилося б, і не факт, що успіхом України. У плані саме озброєнь, враховуючи втрати, що продовжуються, у матеріальній частині ЗСУ під час боїв і ракетно-авіаційних ударів, поставлені озброєння, насамперед артилерія всіх видів, частково компенсують ці втрати й перевагу ЗС РФ у вогневій могутності.
Для рішучого перелому ситуації на свою користь Україні потрібні нові сполуки, які повністю укомплектовані особовим складом, технікою та озброєнням, у тому числі важким. З особовим складом проблема в тому, що кадрове ядро ЗСУ вибивається у боях з окупантами, а мобілізовані поступаються йому якістю, навіть після проведення належної підготовки. Проте особовим складом Україні ніхто не допоможе, доводиться працювати з тим, що є. Допомогти можна озброєннями, саме тому Україна постійно на всіх міжнародних майданчиках вимагала та вимагає їх. Для серйозного контрнаступу потрібна велика кількість ствольної та реактивної артилерії; бронетехніки (танків, БТР і БМП), засобів ППО, а також авіації (але авіація питання складніше як у технічному, так і в політичному плані). Крім того, потрібні додаткові засоби якісного посилення, щоби це важке озброєння було ефективнішим: розвідувальні та ударні БПЛА, контрбатарейні РЛС, засоби зв'язку, РЕБ тощо.
Від ленд-лізу як мінімум можна очікувати хоча б деякого збільшення кількості того, що вже постачається, тобто артилерійських гармат, що буксируються і самохідних установок, РСЗВ, заявленого початку надання ЗРК, і, зрозуміло, боєприпасів. Чи буде це збільшення значним – питання політичного рішення, наскільки адміністрація США вирішить реально мобілізувати американську військову промисловість, у тому числі для відшкодування переданої з наявності. Розширення військової номенклатури на платформи, що раніше не поставлялися, як, наприклад, танки, – це теж питання політичного рішення. Якусь кількість можна було дати й із теперішньої наявності, але США поки що не постачали танків саме з політичних причин.
На тактичному рівні "HIMARS" та "CAESAR" безперечно впливають на перебіг подій у цій війні. Для якогось оперативного ефекту, не кажучи вже про стратегічний, переданої кількості недостатньо, але для тактичного на конкретній ділянці фронту – цілком. Російський наступ йде шляхом переваги у вогневій могутності, тому удари "HIMARS" по складах боєприпасів зривають темпи наступу – і в цьому їхній головний внесок. Зрозуміло, в інформаційній війні вони представлені набагато ширше, ніж у реальній, але така її суть. Є також зворотні приклади, як, скажімо, українська САУ "Богдана" (вона здобула головні лаври у висвітленні відвоювання острова Зміїний, при тому, що реально набагато більший внесок у це внесли "CAESAR" та інші західні кошти). А "Богдана", по-перше, лише одна, по-друге, вона ще не закінчила випробувань і не доведена до повної кондиції.
Як ми бачимо, поки що далеко не всі західні країни настільки включилися у війну, як того хотіла б Україна. Багато хто продовжує політичну лінію "недопущення ескалації", зокрема у питанні постачання танків і літаків. І якщо авіація – це складніше питання, тому що, крім перенавчання пілотів, потрібна складна наземна інфраструктура та складне техобслуговування, то з танками простіше, і це власне питання політичного рішення. Як ми вже бачили, Іспанія, наприклад, заявила про готовність передати 40 танків "Leopard 2", проте Німеччина це рішення заблокувала, оскільки танки – німецькі, достоту як і її власні "Leopard 1", що зберігання так і не вирушили в Україну через невблаганну позицію Берліна.
Однак у питанні авіації, у політичному плані в останні дні почалися певні зрушення. Конґрес США затвердив поправку до щорічного акту про національну оборону, згідно з якою виділяється $100 мільйонів на навчання українських пілотів й обслуги до них для роботи з американськими літаками та сучасним авіаційним озброєнням. У початковому червневому законопроєкті прямо було написано «F-15, F-16 та інші повітряні платформи, придатні для повітряних боїв», та озброєння «такі як AIM-9X2 або AIM-9M», в остаточній версії – це абстрактніші «американські літаки та інші повітряні платформи, придатні для повітряних боїв й ураження наземних цілей» та «відповідне озброєння». Бажання отримати F-15, F-16, F/A-18, можливо, і штурмовики А-10, хоча вони обмежені у застосуванні у порівнянні з вищезгаданими, Україна висловлювала давно, і зараз ми бачимо можливий початок довготривалого позитивного процесу.
Те, що ми очікуємо від ленд-лізу, відрізнятиметься від того, що ми отримаємо; це очевидно і без пояснень військових експертів. Тож можемо очікувати від США зобов'язання озброїти українську армію настільки, що ЗСУ зможуть здобути перемогу у конфлікті, відвоювати свою землю та накласти серйозні стратегічні обмеження на росію. Але все буде набагато повільніше, ніж передбачається, через американську політику – з наближенням проміжних виборів до Конґресу, адже США буде політично важко повністю присвятити себе виключно українському конфлікту (не забувайте про Косово і Тайвань – прим. ред.).
З тактичного погляду "HIMARS" та "CAESAR" уже мали певний вплив на цю кампанію і продемонстрували здатність завдавати ударів далеко в тилу російських окупаційно-терористичних сил, майже так само, як авіація. Але українці не мають можливості завдавати масованих ударів за лінією фронту. Таким чином, вони можуть лише впливати на російські ланцюжки постачання, артилерійські позиції та склади боєприпасів. Зрозуміло, що вони вже це зробили. Однак у тих невеликих кількостях, які поки що постачаються, вони не матимуть оперативного значення. Очевидно, що українці намагаються змусити росіян повірити у те, що їхні комунікації наразі вразливі, що певною мірою так і є. Чи вдасться їм вплинути на росіян настільки, що вони змінять свою тактику, покаже час. Хоча постійне накладення обмежень на постачання озброєнь Україні невиправдане.
У невеликих кількостях, у війні на виснаження, маневровість може певною мірою компенсувати чисельну перевагу, і вся західна артилерія та інша зброя, яка була надана Україні, є високоточною за своєю природою. Це також означає, що можна набагато ефективніше використовувати боєприпаси, економити їх. Однак точність спрацює лише в контексті війни на виснаження, коли росія в багато разів перевершує Україну в артилерійському відношенні, і лише якщо можна кинути серйозний виклик ворожій артилерії. А це означає знищення артилерійських розрахунків із гарматами та ракетними комплексами у тилу московитів. Для цього потрібне поєднання точності та кількості, чого українці поки що не мають.
Власне сучасна високоточна зброя з розширеними можливостями щодо дальності та точності вогневої поразки, чи то ракетні комплекси "HIMARS", ракети "Harpoon", ракети "Brimstone" та багато інших систем, що постачаються – це те, що дозволяє отримати критично важливу перевагу для Збройних Сил України. Тому, що за інших рівних єдине, чим можна перемогти величезну кількість ворожої техніки та живої сиди окупантів – це точна й ефективна поразка тилового забезпечення угрупування військ, що наступає зі Сходу та Півдня. Над цим західним країнам треба вже не думати, але всіляко сприяти Україні, доки не настала зима.
