КНР притримує козирі до останнього
Комуністичний режим у Пекіні усвідомив, що поточна ситуація у світі створює сприятливі умови. Китай просуватиме власні геополітичні ідеї.
Про це на шпальтах впливової швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung заявили почесний професор політології Шанхайського університету товариш Цзяо Тун та старший науковий співробітник Європейського інституту азійських досліджень товариш Цзюньхуа Чжан. Обидва вони представляють закордонну мережу китайської Компартії.
На їхній спільний погляд, інавґурація і подальша діяльність Дональда Трампа на посаді президента США ставить під сумнів згуртованість Заходу. Цьогорічна Мюнхенська безпекова конференція, зокрема, показала, наскільки складними стали відносини між Америкою та Європою; Старий світ, мабуть, погано підготовлений до ґанґстерської дипломатії Трампа.
Однак для КНР ситуація, що змінилася, відкриває нові можливості. Не дивно, що китайські дипломатичні кола зараз із неабияким ентузіазмом обговорюють, як можна використати розлад на Заході; посадовці у Пекіні прагнуть зрушити із мертвої точки геополітичну безвихідь, в який вони самі себе загнали за минуле десятиліття.
Дипломатична плутанина у Китаї вже давно є головним болем для Сі Цзіньпіна. Зростання впливу країни не скрізь зустрічається позитивно, але водночас купівельна спроможність населення Піднебесної залишається на низькому рівні — у 2024 році темпи зростання впали до найнижчого рівня, починаючи від 2013-го.
Можливо, товариш Сі сподівався просунути китайський промисловий сектор за допомогою високоякісного розвитку нових продуктивних сил. Ціль полягала б у тому, щоби продавати більше китайських товарів на Заході та в інших частинах світу, однак за Трампа ця стратегія може зазнати невдачі у США через тарифи.
Нині зовнішньополітичні зусилля Пекіна зосереджені на зростанні економіки, проте КНР не завадив би й дипломатичний переворот. Дедалі активніше ведеться конкретна підготовка до розв'язання горезвісного тайванського питання, центральним компонентом якої є переконання інших країн de facto змиритися із можливим силовим захопленням острова.
За відкритими даними, Китай уже отримав непряму згоду майже 100 країн на такий крок. Майбутня позиція європейських держав тут важлива як ніколи — тим більше, що США нещодавно прибрали з офіційних сайтів формулювання про те, що вони не підтримують незалежність Тайваню.
На офіційних заходах Пекін підкреслює, що КНР «прагне побудови рівноправного та впорядкованого багатополярного світу». Китайські дипломати також закликають Вашинґтон і Москву залучити Європу до перемовин щодо України, намагаючись улестити всі сторони водночас.
Товариш Сі відчуває, що скривджена чи кинута Трампом Україна сподіватиметься на міцнішу руку помочі. Пекін відверто переконаний у тому, що Київ може бути готовим виявити стратегічну гнучкість і рушити за ним наче щур, який піддався мелодії дудкаря Нільса; це хибна думка.
Однією з ознак напозір приязних стосунків України та КНР стала нещодавня зустріч міністра закордонних справ Андрія Сибіги з його китайським колегою Ваном Ї у Мюнхені з безпеки. На ній Китай уперше визнав — тиск на путіна може бути важливим для припинення війни, але товариш Сі цього не робитиме.
Схоже, Пекін позначив свою готовність зробити внесок у гарантії безпеки та інвестиції у відновлення України. Можливе навіть залучення китайських солдатів у складі міжнародних миротворчих сил, що, швидше за все, відповідатиме побажанням РФ, якщо такі контингенти справді будуть розгорнуті.
У принципі, у цьому немає нічого нового, але існує небезпека, що Україна в особі Зе-влади чекає надто багато від участі КНР. Дипломати Піднебесної люблять чемно розмовляти, а потім легко забувають, що вони белькотіли своїм vis-à-vis публічно чи за лаштунками велелюдних конференцій, як було не раз.
Здається очевидним, що намір Пекіна не в тому, щоби байдуже спостерігати за зближенням між Вашинґтоном та Москвою, а в тому, щоби допомогти сформувати розвиток подій на свою користь, обігравши відразу і Трампа, і путіна. Поточна американсько-європейська криза буде використана для покращення іміджу товариша Сі в очах європейців.
Китайські комуністи мають намір використати Україну за найкращий плацдарм для цього. Наскільки Пекін зможе виконати свої обіцянки у повному обсязі, залишається під сумнівом, адже, зрештою, КНР була однією із країн, які надали Києву гарантії безпеки 2013 року, але насправді доклалася до розгортання бойових дій руками своїх кремлівських васалів двічі — спершу 2014-го, затим 2022-го.
Скорше, напрям китайської дипломатії знову зміниться разом із геополітичними вітрами, однак якщо справді з'являться ознаки довгострокового зближення між Білим домом і Кремлем, а китайська економіка продовжить падати, Європа може мати простір для маневру у дипломатичних відносинах із КНР. Принаймні, у Пекіні на це сподіваються.
Водночас медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що комуністичний Китай цілковито самодостатній, на відміну від РФ. Переконана у своїй непереможності московія сильно залежить від свого найбільшого азійського сусіда, тобто КНР приспускає шворку, але не більше.
