Коли над Білгородом замайорить синьо-жовтий стяг свободи?
В Україні багато говорять про необхідність наших Збройних Сил наступати на територію Російської федерації.
Мовляв, треба переносити війну на територію противника і, як потенційну ціль найчастіше називають Білгород; хоча іноді звучать і інші назви.
Ось і очільник ПВК "Вагнер" Євгеній Прігожін нещодавно заявив про Білгород, як мету анонсованого контрнаступу ЗСУ вже у квітні.
Проте жодного сенсу українській армії наразі захоплювати Білгород (чи якесь інше російське місто) нема, оскільки якогось воєнного значення сам Білгород немає.
Натомість це досить велике місто (приблизно 340 000 населення – прим. авт.), для оточення чи захоплення якого потрібно виділити велике угрупування військ і засобів.
Постачання цього угрупування буде вимагати чималих ресурсів та розтягне наші комунікації, а після захоплення, його потрібно буде ще втримати під неминучими російськими контратаками.
Мовчимо вже про проблему годувати вороже налаштоване цивільне населення і чималі ресурси силовиків, яких потрібно буде скерувати для контролю над ним населенням.
Все це очевидні, в принципі, речі, коли мова йде про перенесення бойових дій на територію ворога, то це – про необхідність нищити російську воєнну техніку, інфраструктуру та особовий склад на їхніх тилових базах, а не захоплювати багатотисячні міста з сумнівними перспективами.
Тому наступ чи навіть наступи ЗСУ будуть саме проти російських військ на наших окупованих землях, з метою винищення ворожих сил та звільнення територій.
