Ліквідація Гетьманщини. Абдикація Розумовського
21 листопада 1764 року указом імператриці Єкатєріни II граф Кирило Розумовський був позбавлений посади гетьмана. Росія поглинула Україну.
Невдовзі після цієї події була відновлена робота так званої Малоросійської колегії на чолі з генералом Пєтром Румянцевим. Перед ним була поставлена задача підготовки земель Гетьманщини до цілковитої інтеграції до складу московії й знищення будь-яких відмінностей між обома державами.
Колегія припинила свою роботу тільки в 1786 році, коли були остаточно ліквідовані рештки судової та адміністративної автономії, полковий устрій, реквізовані монастирські землі. Крім того, проведене повне закріпачення українського селянства російським царським режимом.
Проте абдикація Розумовського — ще не означала як такий кінець Гетьманщини, то був лише її інституційний. Але і це не вся правда, оскільки Маґдебурзьке право для цивільних і окремі суди для малоросійського козацтва існували аж до 1840-х років!
Власне кінець Гетьманщини, як інституційного явища української держави, можна символічно прив'язати до смерти у 1845 році останнього генерал-губернатора Малоросії князя Миколи Рєпніна. Він був членом гетьманської родини Кирила Розумовського.
А якщо врахувати 2 000 000 нобілісів, себто козаків, які мали особливі права у двох губерніях — Полтавській та Чернігівській (власне межі Гетьманщини включно зі Стародубом), — то Гетьманщина існувала аж до проголошення УНР. Ба довше: до приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського.
Тобто, спадковість української державності більш чітко виражена у XIX столітті, ніж, наприклад, Польщі. У сусідів нобіліс та аристократія були або репресовані після двох антиімперських повстань, або інтегровані у загальноімперську спільноту без зазначення польськості.
