Україні потрібні активні люди на рівні громади, а не "активісти"

Олігархічна система існуватиме доти, доки люди на ментальному рівні вважатимуть це прийнятним.

Нещодавно Україну відвідав із робочим візитом колишній віцемер німецького міста Трір Норберт Нойгауз, який майже 15 років консультує органи місцевого самоврядування в Україні. Допомагає розробляти стратегії місцевого розвитку та налагоджувати комунікації з жителями громад.

 Він має досвід, який може передати українським управлінцям, адже відповідав за економічний і туристичний розвиток Тріра в період, коли Німеччина проходила велике інфраструктурне оновлення – з 1989 по 1999 роки. Під його керівництвом у місті було вирішено низку екологічних та інфраструктурних питань. Зокрема був реалізований проєкт з трансформації одного з районів міста, де колись перебували військові бази.

Тепер, коли під час децентралізації громади поступово отримують владу на місцях, це вдвічі актуальніше для України. Пан Нойгауз представляє погляд іноземного експерта, зазначаючи, що українці часто називають проблемою те, що таким не є, не завжди розуміють свої можливості та інтереси. Чому не завжди все впирається у гроші, яким чином для змін суспільства надважливим є місцевий рівень і які зміни він бачить в Україні? Про це він розповів в інтерв’ю для видання Цензор.НЕТ.

Якщо перше, що ви запитуєте, впроваджуючи проєкт: "Де взяти гроші на реалізацію?", то вважайте, що все на цьому завершилося, - експерт Київської школи державного управління Норберт Нойгауз.

ПОТРІБНІ АКТИВНІ ЛЮДИ НА РІВНІ ГРОМАДИ, А НЕ "АКТИВІСТИ"

- Розкажіть про свій досвід урядування в Трірі та як почали консультувати місцеві громади в Україні?

- Віцемером Тріра я працював 10 років. Згодом написав невелику книгу про цінність християнської демократії. Українська версія книги є у вільному доступі. Одна з цілей – допомогти маленьким громадам вирішити їхні проблеми, при цьому уникаючи помилок, які свого часу робили ми. Кожен має право на помилку, але не варто повторювати помилки, які вже свого часу робили.

Вперше до України з лекціями про політичні цінності я приїхав 2006 року. Згодом – це був час президентства Януковича – я запросив молодих лідерів місцевого самоврядування з України на серію тижневих семінарів про ефективне управління. Зрештою було вирішено зняти 6 фільмів про урбанізм та місцеве управління, їх можна переглянути на Платформі розвитку міст. Ці програми і відео розповідають, як організувати такі важливі програми – такі як сортування й переробка сміття чи організація парковок. Зараз я консультую кілька територіальних громад у рамках проєкту "Ефективна громада" Київської школи державного управління імені Сергія Нижного, де я є експертом.

- Наріжним каменем ваших тренінгів можна назвати навички "жити разом", тобто спільного урядування.

- Політика - це те, як ми організовуємося щоб жити разом. І це дуже велика цінність, яка бере початок з цінності сім’ї, солідарності, поваги до свободи людини. Так, скажімо, якщо взяти проблему корупції, то вона нерозривно пов’язана з питанням спільного майна громади і ступенем участі громадян у суспільному житті. Дуже важливим є спосіб, в який ми дозволяємо брати участь у житті суспільства – це те, що називають "представницькою демократією". Фактично йдеться про репрезентативну демократію, коли ми можемо впливати і консультувати людей, яких ми делегували у владу.

За хорошої ж системи відбувається дискусія між тими, кому делегували владу і тими, хто делегував. Люди у владі повинні комунікувати з усіма активістами, які цікавляться певним питанням, – таким чином з окремих інтересів формувати цілісний інтерес. Якщо ж дослухатися тільки до організації якогось одного штибу, то представницька демократія скочується у більшовизм.

- Що ми маємо робити, в Україні зокрема, щоб уникнути цього?

- Ми повинні дотримуватися принципу суб’єктності. Варто сказати: ми не потребуємо "активістів", ми потребуємо активних людей на рівні міста, громади. Різні групи людей мають разом організувати їхнє життя. Наприклад, якщо взяти Україну, то тут багато людей кажуть "Київ повинен зробити…" чи "Верховна Рада повинна зробити...". Однак при хорошому урядуванні Рада лише має створити умови для того, щоб люди разом зі своїми друзями, сусідами та іншими людьми в громадах вирішували проблеми своєї спільноти. Адвокація, тобто захист і протекція з боку держави, не має бути абсолютною. Економічного життя це також стосується.

- У випадку української економіки ми маємо олігархічну систему, і руйнувати її вочевидь має держава, а не активні громади.

- Це питання менталітету. Олігархічна система існуватиме доти, доки люди на ментальному рівні вважатимуть це прийнятним. Допоки пануватиме матеріалістичний світогляд, що гроші вирішують все, допоки люди будуть готові продавати себе, і допоки виборці голосуватимуть за кілограм цукру чи інші блага, доти вона зберігатиметься.

Під час своїх поїздок до українських міст і громад я спонукаю людей взяти відповідальність за їхнє життя у власні руки й вирішувати ті проблеми, які вони можуть, – дитячих садочків, спортивних майданчиків просто неба, парків, культурних ініціатив тощо. Часто до мене звертаються, засипаючи корисними ідеями, а я відповідаю: "Чудово, то робіть це!"

НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ МОЖНА ШВИДШЕ МІНЯТИ МЕНТАЛЬНІСТЬ

- Змальована вами картина видається чудовою у теорії, однак у реальності ми маємо усі наслідки колишньої належності до СРСР, і це відображується у ментальності. Дуже часто люди не просто не хочуть, а не відчувають сили брати на себе відповідальність, не мають відповідної освіти, навичок і досвіду. Це те, що називають "завченою безпомічністю". Які шляхи виходу з такої парадигми?

- У цьому плані дуже важливим є місцевий рівень, бо саме на ньому можна швидше міняти ментальність. І звідси ці зміни поширюються на національний рівень. Це питання сенсу життя. Є вибір, коли сенс життя поїсти, поспати, пограти в комп’ютерні ігри – і все. Але якщо ви обираєте прожити цікаве життя і не бути самотнім у розбудові своєї спільноти, то варто засновувати асоціації, виступати з екологічними чи освітніми й культурними ініціативами, сприяти спортивним клубам і так далі. Так ви побачите, що життя – це не лише гроші.

Я завжди даю пораду, коли мене запитують, як реалізовувати проєкти. Якщо перше, що ви запитуєте: "Де взяти гроші на реалізацію?", то вважайте, що проєкт на цьому завершився, так і не відбувшись.

Також шляхом у нікуди є творення проєкту суто заради його творення, тоді як люди насправді цього не хочуть. Завдання виборців обрати таких людей, які будуть достатньо компетентними і правильно комунікувати, щоб чути громаду, стратегічно мислити і думати про майбутнє.

- Я так розумію, що питання про фінансування - те, що ви найчастіше чуєте під час роботи в різних громадах України?

- У рамках навчально-практичного курсу "Ефективна громада" створеного КШДУ ім. С. Нижного я об’їхав сім різних громад і містечок України. Бачу, що люди в Україні часом не розуміють свого потенціалу. На одній зустрічі активні громадяни презентували мені свої ідеї, і я був просто в захваті. Порадив їм організуватися і звести напрацювання разом. І мені знову почали говорити про фінансування. Однак я наполягаю: спершу люди збираються, обговорюють, зокрема й з опонентами, створюють проєкти і лише потім виходять із ними на реалізацію.

Зрештою, необов’язково щоб все робили самі ж ініціатори. Цілком слушним буде залучення приватних інвесторів навіть якщо йдеться про об’єкти, що перебувають на балансі місцевої влади. Однак важливо, щоб цей інвестор не просто заробить гроші на певній ініціативі, але працював у цьому бізнесі. Скажімо, вкладаючи гроші у готель, він не просто хоче отримувати прибуток, але реально працюватиме в цьому готелі, популяризуватиме туризм у цій громаді та буде пишатися, що зокрема завдяки його зусиллям справи у громаді йдуть добре.

 - Вам можуть заперечити – мовляв легко говорити так, керуючи громадою в Німеччині, де з фінансуванням не було проблем.

- Під час того, коли я був віце-мером Тріра, ми мали постійні фінансові проблеми. Тому що з центру на місця спустили чимало норм і законів, але нуль на їхнє впровадження. Гроші не падали на нас з небес. Процес зміни, які потрібні для виходу на окупність і видимий результат, – це 10 або й 20 років, тож питання, в ефективності і чесності використання коштів протягом всього цього часу, а не лише на початку реалізації проєкту. Направду Німеччина після Другої світової війни за планом Маршалла отримала тільки 1,5 мільярда доларів, але ми досі маємо ці гроші, бо не витратили їх, а натомість поклали в банк, і ці гроші досі працюють.

Скажімо, нами були вироблені норми щодо дитячих садочків: якою має бути максимальна кількість груп і яка максимальна кількість дітей може бути в цих групах, скільки співробітників має працювати у кожній групі. На це все з центру не виділяли кошти, були мізерні кошти на місцевому рівні, а решту доводилося залучати. Тож ситуація є в чомусь схожою від того, що нині є в Україні. Нам доводилося бути креативними, щоб впроваджувати в життя цю політику.

Тож вам потрібна стратегія із залучення усіх грошей, які наявні в системі, і спрямування їх на найбільш необхідні й продуктивні проєкти. Я бачу, що ви в Україні не завжди розумієте свій інтерес.

ДЛЯ СПРАВЖНІХ ЗМІН ПОТРІБНІ РОКІВ 20, ТОМУ НАБЕРІТЬСЯ ТЕРПІННЯ

- Наскільки великою ви бачите готовність до змін в Україні на низовому рівні – якщо говорити про певні ОТГ?

- Працюючи і спілкуючись зі студентами Київської школи державного управління імені С. Нижного я роблю висновок, що вони хочуть щось робити. Окрім порад, розробки тактики й стратегії я завжди наполягаю на необхідності бути терплячими. Навіть на місцевому рівні потрібно не 4 і не 5 років для вирішення наявних проблем.

Бувають ситуації, коли ви не можете вирішити певні проблеми винятково на локальному рівні, тоді необхідно підключати інвестиційний менеджмент. Скажімо, місто на 60 тисяч мешканців зазвичай не має ресурсів для побудови мосту для з’єднання двох берегів, бо просто не має необхідної для будівництва техніки.

- Тобто основні ваші практичні поради: широка комунікація в громаді, сміливість для реалізації проєктів, контроль за цим процесом  впродовж довгого часу і терплячість, щоб побачити результат…

- Будь ласка, будьте терплячими. Адекватна соціальна політика, чисте довкілля, міське планування, вдалі парки і так далі можливі за умови постійних внесків у розвиток цієї системи протягом 20 років. Для початку варто зрозуміти, яким чином можна спонукати людей до цього. Інакше ви отримаєте такий феномен, коли громадяни, немов малі діти ходитимуть до владних органів, як до мами, і вимагатимуть купити собаку, а потім від сили доглядатимуть за нею 2 місяці, а решту часу догляд за псом лягає на плечі мами.

З іншого боку, при докорінних змінах потрібно давати час для адаптації до них – і бізнесу, і громадянам. Наприклад, коли у 2000-х роках у Німеччині запроваджували нові екологічні норми, то дали 10 років на адаптацію.

- Назвіть конкретні успіхи зі спільної реалізації проєктів у тих українських громадах, які ви відвідали.

- Мене вразила громада Опішні. Вони прагнуть підтримувати туризм, розвивають свій музей гончарства. Однак найприємніше – там неймовірні сільські краєвиди. Громада реалізувала ініціативу з побудови типових традиційних хат, і це дійсно має фантастичний вигляд. Бронювання цих хатинок розписані на кілька місяців наперед. Це чудовий приклад, коли люди змогли зібратися і розробити концепцію.

Наведу ще один хороший приклад. В одній з громад є приватний кінний комплекс. Там є готель, в якому можна спати на сіні. Багатство смачної національної кухні, красива природа, тиша, чимало тварин, зокрема, звісно, коні.

Також відмічу проєкт, який реалізовують в Білій Церкві з реконструкції набережної: проклали доріжки, встановили освітлення, висадили дерева, оновили старі скульптури. Такі речі впливають на щоденне життя.

Ще мене дуже вразила активність у Смілі. Там була важка ситуація з водозабезпеченням. І оновлення інфраструктури, які там відбулися, не є видимими, однак є значно складнішим і важливішим процесом. Далі постала проблема, що, виявляється, не усі споживачі сплачують за комунальні послуги та сплачують податки.

- Тому що далеко не завжди є довіра до того, як ці податки розподіляються.

- У Німеччині з цим простіше. Публічні компанії і заклади повинні публікувати свою фінансову документацію. Я завжди наполягаю, що кількість податків має покривати необхідні витрати на інфраструктуру, інакше вона починає занепадати – дороги, очищення води тощо. Це ж стосується культури і соціальної сфери.

КОЛИ ГОРУ БЕРУТЬ ЕМОЦІЇ, ТО НЕМОЖЛИВО ЩОСЬ АРГУМЕНТУВАТИ. ВИХІД ДЛЯ ВЛАДИ – СИСТЕМАТИЧНО ОПЕРУВАТИ ФАКТАМИ

- Ми ведемо мову про громади невеликого або середнього рівня. Розгляньмо пропоновану вами концепцію на конкретному болючому прикладі мільйонної громади Києва. Тут вже перезріла необхідність побудови сміттєпереробного заводу. Наразі цей проєкт провалено великою мірою через те, що місцевій владі не вдалося запевнити людей у дотриманні всіх екологічних норм під час його побудови та функціонування. З іншого боку, ми маємо печальні приклади порушення цих норм під час роботи інших підприємств Києва. Що би ви порадили міській владі у цій ситуації?

- Зрозуміло, що коли ви проводите певні зміни, то перша реакція людей – нерозуміння і збентеження. Перший крок – показати, яке забруднення землі й води відбувається без цього заводу. І разом з тим показати рівень шкоди, яку нестиме завод – аж до рівня світлового випромінювання і шумів. Які технології з переробки будуть використані, які фільтри будуть встановлені – і чому саме ці?

Часто люди не є раціональними, натомість над ними беруть гору почуття та емоції, і це проблема. За таких умов неможливо щось аргументувати. Вихід – систематична політика переконання аж доки люди не повірять, що ви робите хорошу річ. Наріжний камінь комунікації – це конкретні факти й конкретна інформація. Якось у Німеччині ми запросили мешканців одного села, щоб показати їм, якою технологією ми маємо намір очищувати воду, а для цього було потрібне додаткове виділення землі. Вони були дуже критичними й емоційними, й не хотіли відводити нам землю, і тоді я вчинив, як політик – попросив молодого інженера пояснити технологією. І громадяни сприйняли це.

- Ви є редактором християнської газети, також видали книгу "Цінності християнської демократії" про важливість релігії у житті й адмініструванні. Акцентуєте вагу на релігійній та ціннісній складовій у щоденному та політичному житті. Поясніть важливість релігійних ідей у соціальному і політичному житті.

- Це також питання сенсу нашого життя. Є багато ідеологій, які дають неминучий сенс життя – комунізм, соціалізм, фашизм, націонал-соціалізм, утилітаризм. І є інший великий напрям, який пропонує трансцендентальний сенс життя, який акцентує увагу на тому, що життя на Землі не є вічним. І наслідок бачимо у соціальній політиці, організації економіки. За суто матеріалістичного погляду людей використовують для заробляння грошей, а наприкінці життя люди фактично нічого не отримують. Навіть лікування коштує великих грошей. Але варто поставити питання про наше ставлення до буття. Ти маєш колективні чи індивідуальні відповіді? Це питання моральності, сім’ї, партнерства і завдання мати дітей і нове покоління. Політика не лише на національному, але й на місцевому рівні залежить від бачення того, що таке людина і організація життя разом. Від розуміння, що ти можеш дати іншим, зокрема людям з інвалідністю. І цей безкорисливий порив є сенсом життя.

Мій брат має інвалідність, але водночас він є успішним банкіром, який підписує контракти на 2 мільйони євро. Він у 4 роки перехворів на поліомієліт, але суспільство забезпечило й фінансувало можливості для розвитку його особистості – він закінчив школу та університет. Сестра дружини мого брата має синдром Дауна. Так, вона не цілком може давати собі раду, але несе любов і щастя, і її батьки хочуть бути певними, що після їхньої смерті дочка зможе вижити.

Наше життя – це дар. Бог створив нас через наших батьків, ми отримуємо тіло й душу – і в цьому його замисел. Всі квіти гарні, але вони різні. І суспільство повинно допомагати нам, як тим квітам, ставати прекрасними.

Я також часто наводжу приклад Моцарта. Якби Моцарт народився у невеликому селі, скажімо на Тернопільщині, то вірогідно очолив би місцевий церковний хор, однак він народився у сім’ї музикантів у Зальцбурзі і вже у 5 років став відомим піаністом та грав перед імператором. І його талант розвинувся до дуже великої красивої квітки, і він творив високу культуру для багатьох людей, які шанували і шанують цю музику. Тобто кожна людина має індивідуальну природу, яку треба розвивати, але свій талант вона також повинна вкладати у розвиток спільноти – сім’ї, селища, держави і навіть усього світу. Це питання субсидіарності – принципу, згідно з яким вирішення питань повинно відбуватися на найнижчому рівні. Також це питання солідарності і свободи. Тобто не може бути лише індивідуалістичного чи колективістського – це ширший погляд.

- Говорячи про різні рівні взаємодії громадян, ви підкреслюєте важливість сім’ї. Ми пам’ятаємо, як на цьому спекулювали тоталітарні режими минулого, зокрема радянський. У чому полягає демократична ідея важливості сім’ї, щоб вона не скотилася до вчення про "ячейку общества", тоді як на ділі люди лишалися з мінімумом прав?

- Для місцевої влади дуже важливим чинником є стабільні сім’ї – саме з цієї причини розуміння, що сім’я більше комунікуватиме з владою і вкладатиметься у розробку політики, скажімо, у сфері здоров’я. Відтак, на локальному рівні повинні бути програми з підтримки молодих сімей.

Ольга Скороход, Цензор.НЕТ