Ми по вуха в Європі на рівні процедур

Виходить так, що для України європейський шлях лише через велику кров власного населення. Натомість московія по вуха загрузла в азійщині.

Будьмо відверті, це не Україну чекає «грузинський сценарій», це РФ чекає «український сценарій». Країна-окупант доїдає своє минуле, а в майбутньому буде існувати в орбіті Києва — в усіх сенсах.

Коли західні горе-аналітики видають свої марення за фахові прогнози, то впевнені, що Україну чекає це, Україну чекає те, Україна буде там, Україна буде тут. А цифри, покажіть грубі дані та підрахунки, шановні.

Що там у закладених бюджетах, що там у запущених процедурах, що там в стратегіях, що там на ринках, що там в інвестиціях та технологіях?.. Адже якраз там — уся правда, тобто у речах, які не цікаві широкій аудиторії.

Якісь там кластери з ЄС, якісь там спільні компанії з виробництва зброї з десятками країн, якісь там бюджетні прогнози та затверджене фінансування на роки, — це ж не вражає. А ось 50% від «JPMorgan Chase», що Україну в 2025 році чекає «грузинський сценарій» — звучить клікабельно.

Раптом що: 50% — це коли «може буде, а може ні», класний прогноз, нічого й додати; але на чому він базується? Як виявилось — на припущеннях «експертів», переважно політичних, які насправді не тямлять у московитсько-українській проблемі.

Норвеґія, яка надає мільярди підтримки щороку, закладає багатомільярдну підтримку Україні до 2027 року та Данія — до 2035 року. Японія, яка надала нам минулого року понад $5 мільярдів, закладає підтримку до 2034 року.

І так — десятки й десятки країн, з усіма підписані двосторонні оборонні угоди. Заморожені активи РФ на $300 мільярдів перебувають на рахунках в ЄС, логіка їхнього використання розписана на десятки років вперед.

Великий клуб найбагатших і найвпливовіших країн світу погодилися, що вони будуть вкладати в Україну десятки мільярдів щороку під відсотки з цих заморожених активів. Віддати це РФ, а для чого?

Це бустер для власного оборонного сектору, обігові кошти на будь-яку ідею. А тепер — на секунду крок у бік — куди саме підуть ці кошти, а також всі інші, які окремо (також десятки і десятки мільярдів) виділяються щорічно.

Перше і найголовніше — спільні компанії (німецько-українські; турецько-українські; британсько-українські; французько-українські). Спільне виробництво бронетехніки, артилерії, боєприпасів і ракет, БПЛА та спецтехніки, колісної та гусеничної, спільний розвиток і виробництво РЕБ, ППО та ПРО.

Не з Україною, яка 2025 року піде «грузинським шляхом» та «опиниться в орбіті РФ». А з Україною, яка буде завтра, і післязавтра, і через 100 років — спільно з Західним світом.

Це про гроші, бо спільний бізнес — це на десятиріччя, це горизонт планування 2030-2040 і так далі. Це про війни та конфлікти майбутнього, про потреби наступних поколінь, оскільки все це, що вже створене і працює, що буде створене —про ринок зброї планети.

Потреби України умовно закриваються за один рік, а далі — це гігантський, зростаючий світовий ринок зброї на трильон, адже зброя потрібна всім — і вже на вчора. Зброя треба всім країнам НАТО, які «взяли» поріг у 2% ВВП на армію (і піднімуть до 5%).

Зброя треба на Близький Схід (всім) та в Азію (Пакистану та Індії); зброя, зброя, зброя — це звучить на кожному континенті. І спільне виробництво справді ефективних рішень (наш досвід та руки, гроші та станки союзників) — це атомне поєднання.

Україна спільно з союзниками ВЖЕ виробляє дуже багато зброї, а далі — для всього світу. Отже, це партнерство на десятки й десятки років вперед, не просто на словах, а на укладених угодах.

Економічна частина (відбудова України, інвестиції в економіку та спільні проекти НЕ в частині зброї, угода з США про корисні копалини) — про це можна писати довго. Якщо тут «руzzкій міръ» — це занепад, якщо ж демократія та українській погляд, — то розвиток.

Ви думаєте, що німці просто так не хочуть «Північні потоки» назад? Бізнес вже змінився, бізнес уже переорієнтувався і там, де була РФ, — тепер Норвеґія та США, Туреччина і Азербайджан.

Окремо про санкції: це не так, що ми беремо і відмовляємося від добрив із РФ. Але це так, що ми ЗНАХОДИМО РІШЕННЯ, як замінити РФ, — і тоді банимо; тобто на місце кремлівського бізнесу заходить інший бізнес.

Кожен пакет санкцій ЄС — це про поховані галузі, які заробляли гроші на ЄС: алмази, нафта, газ, добрива, сталь, хімікати, вугілля, харчі, кав'яр? Пакет за пакетом один бізнес заміщається іншим; рік, два, три — і все:

• ніша зайнята;
• договори підписані;
• LNG-термінали збудовані;
• енергетична незалежність забезпечена.

А продавати щось в Азію московитам заборонять вторинними санкціями, ну й технологічне відставання щороку збільшується. А це веде до того, що за 10 років у світі продукт із РФ (якщо вона ще існуватиме на той час) програє останню битву за конкуренцію.

З іншого боку, а що таке наше переозброєння? — Перехід України на озброєння Заходу і в усіх сенсах — це оборонна прив'язка на базі грошей, а не тільки «споріднених душ», «урятування бідних українців» та інших емоцій, хоча це не емоції.

Якщо тти купив західний танк — купиш запчастини до нього, і снаряди, й інструменти обслуговування, і збудуєш спільне підприємство, і так далі. Ми на західній зброї? Отже, ми в західному збройовому потязі.

Додайте сюди €150 мільярдів на переозброєння Європи (проєкт ReArm Europe — прим. ред.). Мабуть будуть спільно із РФ це робити? Дуже смішно; Захід вже це робить спільно з Україною.

Далі кластери з ЄС та інтеграція в Європейський правовий, економічний, культурний, соціальний та політичний простір. Це системна робота, яка триває роками (інтеграція до ЄС), ми підібралися до фінішної прямої...

І це не те, що робиться просто так, чи для гарного настрою. Це про фундамент існування держави, це про все взагалі, — навіть про те, як ви будете платити комунальні платежі, чи як ми всі будемо переходити дорогу, і, звісно ж, як функціонуватиме бізнес та за якими правилами житиме, чи як функціонуватиме судова та правоохоронна системи.

Але через війну взагалі не відчуваємо потрясінь, оскльки на голову бомби падають, — що нам ті нові етикетки, колір світлофора чи якась реформа. Просто зазначу: Україна-2000 та Україна-2025 не змогли б існувати в одному просторі, це суттєво в усіх сенсах РІЗНІ країни.

Але ключова думка по інтеграції в ЄС: зміни — незворотні, країна поступово змінюється і зміниться до невпізнаваності. Втім для всіх, хто буде всередині, зміни будуть майже непомітні, десь приблизно так, як не бачите змін у зовнішності людини, якщо бачитесь щодня.

Скажіть, наприклад, про ЦНАП людині з 2000-го року, — це просто один приклад, який ілюструє ПРІРВУ. Принципи існування України, фундаментальні речі змінюються прямо зараз, навіть починаючи зі ставлення до Збройних Сил України — це тепер еліта.

Хоча проблем у цілому багато і вони потребують наших зусиль для вирішення, — як і завжди, як і далі потім, — але кремлівського варіанту існування країни вже неможливо уявити. Цифри та факти — беззаперечні.

Давайте геополітично: Європейський Союз нас буквально втягує у свій простір (і багатомільярдними інвестиціями, і реформами, і правилами) не для того, щоби завтра відпустити на «грузинський шлях». Ми по вуха в Європі на рівні процедур, стратегій та змін, цей шлях неможливо зупинити!

Для цього як мінімум треба 300 голосів у Верховній Раді та кривава прокремлівська контрреволюція із мільйонами охочих опинитися по вуха у принадах «руzzкаґо міра». Уявили таке: 226 голосів за «руzzко-украінскую дружбу», наприклад?

Далі — рейтинги політиків в Україні, не кажучи про симпатії виборців до тієї чи іншої геополітичної моделі (Захід versus РФ). Просто скажіть, будь ласка, хто з перших трьох, або навіть з п'ятьох фаворитів президентських чи партійних рейтингів підтримує ідею, що Україна має стати сателітом РФ, хоча б натяк у цей бік (ну, хоча б за «руzzкій язик»).

Ця ідея вмерла, сотні тисяч загиблих і це точно не шлях Сакартвело. Кожен українець когось втратив, а тому це — екзистенційна історія, і вона тільки починається, якщо казати про українізацію суспільства.

В усіх сенсах і на всіх рівнях — Україна інтегрується у Захід, безповоротно. Це навіть для Республіканської партії у США очевидно, яка штовхає найбільш промосковського президента у своїй сучасній історії до тиску на Кремль.

Це очевидно для політиків в ЄС, для виборців в ЄС, які абсолютно підтримують Україну в усьому — включно зі зброєю та інтеграцією. І це, насправді, очевидно навіть для РФ, яка програла війну за Україну ще в перший місяць вторгнення.

Все, що відбувалося далі й відбувається зараз — це велика кривава вистава путіна. Світ вимушено грає в неї, бо просто розбомбити московський регіон — не варіант, — утім кожен розуміє: кремлівський диктатор — невдаха (кривавий, безжальний, але все ж невдаха).

Україна інтегрується із Заходом на всіх рівнях, в Україну вкладаються десятки мільярдів і планується спільна діяльність на десятки років вперед. Україна в усіх сенсах вбудовується в Західну родину і ніякого «грузинського» чи «московського» сценарію вже бути не може.

А що справді може бути, так це економічний колапс РФ. Ми — всі разом — саме туди наших дорогих східних партнерів-людожерів і ведемо, нехай прямо зараз Москва-City ще світиться вогнями, нехай прямо зараз у ресторанах Криму руzzкіє окупанти п'ють водку і кричать «раzzєя», нехай зараз рублів куча, а унітази із Бучі гріють руzzкую дупу...

Головне ж, — не це, але те, куди вкладають гроші, у що вірять грошима, де вбачають перспективи, де будують стратегію на десятки років вперед. У РФ — не вкладає НІХТО, бо у цей принцип життя не вкладає НІХТО.

Так, московію «люблять» винятково за гроші, а терплять винятково через ядерну бомбу. Натомість, Україна з українцями, зламали хребта тиранові, ставши форпостом на фронтирі Заходу; з нами, у нас і через нас закладається і формується майбутнє всього континенту.

Спільно з найвпливовішими країнами Європи, ми будуємо великий дім — сильний та багатий. І ми, Європа, не будемо більше пасивною жертвою, ми не будемо (наступного разу) просто дивитися на парад суверенітетів, коли варварська імперія почне розкладатися.

Ми обов'язково, обов'язково допоможемо молодим республікам знайти своє місце в світі — за «українським сценарієм». Усі факти, цифри та процедури вказують на те, що це РФ чекає колапс і цей монстр існує лише на страху та грошах.

Рано чи пізно або того, або іншого стане менше і ми будемо готові забрати все своє. У лютому 2022 року цей сценарій почали писати у Києві та по всій лінії зіткнення, а у травні 2025 його вже пишуть спільно із Берліном, Лондоном та Парижем.

Теперішньої путінської московії не буде, вона не існуватиме у майбутньому. А от в Україну вкладають як у майбутнє, своєю чергою, РФ доїдає своє минуле, бо це — пацієнт, якому не допомогти, пацієнта відключають від штучної підтримки життя.

РФ — це будівля на гнилому фундаменті, будівлю обносять парканом, закладають вибухівку і безпечно зносять. Поступово і планово, крок за кроком це втілюється в життя, бо весь Захід цього підсвідомо бажає, хоч і приховує, а тмоу ніхто не зможе цей процес зупинити — ні Орбани, ні Джорджески, ні Трампи.