На пробитих колесах наші пацани виходили з Бахмуту...

Опінії
10 червня, 17:23
На пробитих колесах наші пацани виходили з Бахмуту...
Фото: Дмитро Савченко

Струни стрілецьких черг оповили павутинням крайні провулки приватного сектора. Понівечений ворожою артою Бахмут нагадував пекло.

Видавець, політв'язень, публіцист, речник НВР "Правий сектор"

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

За шеренгою трепанованих силікатних будинків закінчувалося місто. Вал руїн загороджував ворсисту гладь поля і його спиною пролягали в далечінь чорні накати від техніки.

Дорогу через Хромове під*рам так і не вдалося розітнути, але на куті перед цвинтарем стояли спалені скелети техніки та автівок. Ворожий ПТУР чатував із горба за "курячою лапою", туди закралися недосиджені з суворого режиму і після активації заряду підкручували струнний дротик.

Вихід із фортеці сил оборони застав мене на околицях Костянтинівки, туди також час від часу прилітали калібровані сувеніри від смокалів. Ранок розпочався з повідомлення від "Директора", воно надійшло на мою переобтяжену "синьку" у телефоні: ось і ми отримали наказ виходити з міста...

Саме так Тарас Деяк – командир "Карпатської Січі" повідомив мені про завершення першого акту Бахмутської епопеї. Ми були з ним на зв'язку, адже працювали у суміжних зонах та не рідко обмінювалися інфою про оперативну ситуацію.

У прилеглих до Констахи аулах зачаївся наш втишений кут, сільська хата у тоскній агломерації промзони. При горóді кіт-крадун; пусті цинки з відігнутими язиками і жменями недопалків; пакети з-під сухпаїв і урінові кущі у присадибній ділянці.

У цих рихлих цегляних стінах було розгорнуто вузол зв'язку і монітори, де транслювалися стріми польотів над під*рськими позиціями. Задовго до нашої появи тут у одній із кімнат жила дитина.

Шпалери з ведмедями і кілька шкільних підручників на полиці виказували це. Саме там я на підлозі кинув свої грішні кістки і ми із "Чаркесом" y глибину ночі виливали теологічні плітки та маніфест правого синдикату.

"Філософ", збирайся, їдемо на Часік. – Мій шеф "Фараон" розітнув голосом ранковий напівсон моїх повік, рюкзак був зібраний, тому я роздуплився умиванням в пляшці і став шнурувати взуття.

"Муслім" нас підкинув на точку, де під присипаним гіллям ховався наш "Hammer". Цокнули броньовані двері й у салон екстрім-таксо стали залітати рюкзаки, короби та автомати.

Наступна станція Ступочки, потім Часів Яр! За 7 хв долетим, – хриплуватим голосом з іронічним акцентом сказав наш комбат.

Юра на псевдо "Капуста" – бувалий яструб війни, Людина широкої душі і безстрашного серця. Після "Да Вінчі" він взяв до своїх рук управлінські важілі батальйону.

Ще в ООСі ми воювали завдяки тому, що "Капуста" нас пускав чудити в свою зону відповідальності. Він тоді офіційно був в ЗСУ і командував батом однієї з бригад, а ми перебували у фантомному статусі добровольців; тобто, фронтової шпани якої "нема в зоні БД".

Тож сипалися снаряди з некрологами на голови під*рів, із чисельними жертвами під завалами полкових КСП та "очєрєдним обострєнієм" на TV "ЛиНиРи". Були славні часи, коли ми кошмарили Кадіївку і Першотравневе, педантично маскували Д-20 і падали в придорожні рівчаки, аби нас не спалив патруль ОБСЄ.

Юра віддавна був почесним представником касти "роздмухувачів війни" та в цьому сенсі вони із "Да Вінчі" були співзвучними.

За кермо "Hammer" як і зазвичай сів "Капуста"; поряд "Фараон"; а ми з "Муслімом" – позаду. Не кожному доводилося бодай раз у багажнику їхати у броньованому таксо, аби в передньому ряді сиділи двоє Народних Героїв України!

Набираємо швидкість, проносимося через поцятковані уламками бетонні зупинки й розкришені як печиво цегляні будинки. Розбиті гусінню дороги ведуть вздовж кварталів припорошених циганським пилом і бетоннами гематомами.

Вриваємося у територію болю – за поворотом на сусідній вулиці загинув наш командир "Да Вінчі". Згадую умоглядно останній день, коли я попрощався з ним у селі під Бахмутом.

Того дня я захворів і ледь витримав свою зміну, а о 6:00 прокинувся "Да Вінчі" і він відпустив мене до Краму, аби я відігрівся і за пару днів повернувся на вихідну позицію. За день до того він переїхав до нашої лисячої нори й поставив свою розкладушку поряд із моєю.

Це нагадало старі Авдіївські часи, коли після ворожих прильотів по базі, наші ліжка стояли навпроти в стінах пустої казарми. Особовий склад роти тоді чалив у прилеглому бліндажі; пізніше до нашої коморки підтягнувся Юра Бутусов і ми так провели сповнений пригод тиждень.

– Лікуйся, "Філ", – коротко сказав "Да Вінчі". Ми потиснули руки, обійнялися і роз'їхалися у різні боки.

О 7:30 я прибув у Крам, впав на підлогу та одразу провалився у сон з мокрим від холодного поту спальником. О 14:30 я крізь мару почув голос "Капусти" у передпокої хати, який другу "Мусі" сказав фразу: «"Да Вінчі" загинув».

Мені захотілося відкрити очі, аби глянути на час у відчутті драматичної історичної події... Проте минуло кілька місяців і ми в нарваному режимі знову форсуємо квартали Часіка.

"Да Вінчі" з нами нема, але наша пам'ять додає йому безсмерття.

Тепер ми діємо за його схемами та згадуємо у розмовах. Попереду вулиця Жуковського – пролітаємо залізничні переїзди та проносимося над розколинами асфальту.

Дуже поряд лягають під*рські прильоти, але цей факт нас не дезорієнтує. За спиною залишаємо під зав'язку запарковані технікою посадки, переважно це САУ різних зразків.

На планшеті "Фараона" активовано режим трекінг і ми об'їжджаємо черговий апендицит на мапі. На будинку номерок з написом Белінського ХХ.

"Капуста" зупиняє у знайомій місцині та паркує в тіні дерева "Hammer". Приїхали до нашої підземної схованки; освяченої місцини в якій наш експресивний побратим під обстрілом молився вголос словами: «Подвал – спасі і сохрані!»...

Читайте також:
Війна
Російські окупанти змогли просунутися на авдіївському відтинку фронту до відвалу міського коксохімічного заводу. Там триває запекла битва.
27 жовтня, 21:53
Війна
Незламне місто-фортеця у серці Донеччини не перебуває під повним контролем російських окупантів, наші захисники дають відсіч ворогу.
21 травня, 18:53
Опінії
У цілому – важко, але наші захисники тримаються з усіх сил. Російські ж загарбники вкотре скуштували облизня...
13 січня, 08:42
Опінії
Осінь щойно прийшла і пішла. Війна ж не йде, вона з нами на довго, принаймні допоки не скінчиться ворог.
25.09.2022, 09:12
Війна
Російські загарбники за посередництва зрадників і колаборантів оголосили про відновлення трамвайного руху маріупольськими вулицями.
27.07.2022, 09:23
Опінії
У селах Донбасу, як і на Поділлі, час зупинився 30 років тому. Ходиш занедбаними подвір'ями сільських хат і пізнаєш своє, рідне...
30.06.2022, 20:34