Наша людина у ворожій Москві

Опінії
21 січня, 10:36
Наша людина у ворожій Москві
Фото: Naspravdi.Today

Українська закордонна розвідка зазнала непоправних втрат...

Журналіст, оглядач

Так, у перші дні січня 2022 року раптово залишив Росію та повернувся на Батьківщину наш нелегальний резидент у Москві Роман Цимбалюк. У найвідповідальніший момент, коли американська газета "The New York Times" ледь не щодня друкує розклад нападу Путіна на Україну, ми позбулися наших вух та очей у лігві ворога. Що найприкріше – за власним бажанням самого Романа, який образився на російських сатрапів і вирішив дезертирувати з поля бою додому.

Вся офіційна Москва зі сльозами на очах проводжала Цимбалюка як рідного. Напевно, більше за всіх пролила дівочих сліз речниця російського МЗС Марія Захарова, яку він лагідно називав у своїх дописах на Facebook – Маша.

Протягом останніх років наш дуже спеціальний кореспондент "УНІАН" здобув славу справжнього улюбленця Путіна, чим викликав ревнощі з боку чималої кількості "ватників" – у першу чергу тих журналістів, хто активно працював на інформаційному фронті по "українському питанню" в інтересах Москви, але й помріяти не міг про запрошення на прес-конференцію Першої Особи.

13 важких років поспіль Цимбалюк провів у Москві, в глибокій конспірації, прикидаючись журналістом інформаційного агентства "УНІАН". За ці роки він настільки втерся в довіру до найвищого російського керівництва, що став неодмінним атрибутом кожної великої прес-конференції Володимира Путіна. Не було такого, щоби господар Кремля збирав журналістську аудиторію, не покликавши Романа Цимбалюка!

У чому секрет довгої успішної роботи Романа у самісінькому лігві ворога? Дві речі: дуже вдала легенда та жодної конспірації!

По-перше, він опанував геніальний образ придуркуватого розбишаки, часто неголеного та неохайно одягнутого, з набряклим обличчям людини, яка хронічно випиває.

Перше візуальне враження – ну який він до біса розвідник? Він – сантехнік або слюсар! Максимум – водій маршрутки. Щира робітнича посмішка, неспотворена інтелектом. При цьому він міг легко припертися в такому вигляді на якийсь кремлівський захід за участі Путіна, демонстративно вести себе нахабно й зухвало в прямому ефірі російських телеканалів і не відчувати жодного дискомфорту.

Наша людина у ворожій Москві_1

Цимбалюк у светрі "Укроп" на зустрічі з Путіним – це герой анекдотів про Штірліца, який йшов по Берліну у будьонівці з червоним прапором і все не міг зрозуміти, чого перехожі на нього якось дивно озираються...

Він самокритично описав свої відносини з Кремлем у прощальному ображеному дописі на Facebook:

Наша людина у ворожій Москві_3

До речі – про прапор. Цимбалюк бував дуже необережним й одного разу опинився на межі провалу. Це трапилось 21 березня 2017 року: Романа було затримано російською поліцією після того, як він взяв інтерв'ю в аспіранта історичного факультету Московського державного університету Захара Сарапулова, який вивісив український жовто-блакитний прапор із вікна головної будівлі університету.

Напевно прискіпуються, подумав Цимбалюк!

Перебуваючи у відділку поліції, він активно наповнював стрічку новин на своєму Facebook. Як з'ясувалося, Кремль виявився до цього непричетним: начебто затримання відбулось за доносом місцевих пильних громадян. На захист нашого резидента миттєво встала речниця МЗС Росії Марія Захарова:

«Роман Цимбалюк, видела пост про твоё задержание. Разбираемся. В обиду не дадим. Держись там!».

Маша з нами! Дуже приємно, коли за тебе горою вся Смоленська площа Москви разом з російським Міністерством закордонних справ... Тоді все обійшлося. Але у грудні 2021 року над нашим резидентом нависла нова смертельна небезпека:

13 грудня 2021 року його адвокат Микола Полозов повідомив, що відносно Цимбалюка відкрито адміністративне провадження про притягнення до відповідальності за ст. 20.3.1 Кодексу адміністративних правопорушень РФ, якою передбачена адміністративна відповідальність за збудження ненависті чи ворожнечі або за приниження людської гідності. Через це його й викликали на допит до прокуратури.

Наша людина у ворожій Москві_5

На жаль, адвокат Полозов повів себе у цій ситуації трішки по-дебільному, роздаючи абсурдні коментарі, типу його заяви на Радіо НВ:

«Існує небезпека того, що стосовно Цимбалюка адміністративними справами це не скінчиться. Крім того, важливо розуміти, що ми бачимо сплановану кампанію проти Романа Цимбалюка: через різні провладні ресурси кидається інформація, яка його дискредитує, про те, що він мало не український шпигун і так далі…».

Те, що Роман Цимбалюк є кадровим офіцером Головного управління розвідки Міністерства оборони України, у Москві знає кожний собака. Але ніхто й ніколи в Росії не підозрював, що Роман може бути українським розвідником... Це вже занадто!

Наш резидент у Москві став жертвою наклепів заздрісників. Багато хто вважає, що донос на нього написав широко відомий у вузьких кругах віртуальний діяч Анатолій Шарій, позаяк він розмістив у себе на сайті папірець Генеральної прокуратури РФ щодо перевірки заяви відносно Цимбалюка.

Наша людина у ворожій Москві_5

Це не зовсім так. Насправді, донос написав депутат законодавчих зборів Санкт-Петербурга Дмитро Дмитрієв.

Наша людина у ворожій Москві_9

Можливо, доносів було й більше, але що прикметно: ці матеріали не зацікавили ані Управління з протидії тероризму та політичному екстремізму Другої Служби ФСБ, ані так званий Центр "Е" – Головне управління з протидії екстремізму МВС РФ. Тобто, в їх очах Цимбалюк – якийсь несерйозний "екстреміст", не вартий уваги чекістів.

Знаєте, чому Цимбалюк всі ці 13 років був поза підозрою колег з Луб'янки? Тому що він ніколи й не приховував, що прописаний у Києві за адресою: вулиця Електриків, 33, у відомчому гуртожитку ГУР МО України. І вірно: чого стидатись? Хай знають наших!

А ще паралельно зі своєю журналістською роботою в Москві Роман вів велику громадську діяльність у Києві: 30 січня 2015 року Роман Цимбалюк, його товариш Ігор Соловей та жінка цього Солов'я Анастасія Соловей зареєстрували громадську організацію під романтичною назвою: "АГЕНТСТВО МІЖНАРОДНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ", код ЄДРПРОУ 39610415. Це, напевно, така собі філія ГУР МО України на аутсорсингу. Засновники особливо не приховували свою прописку:

Наша людина у ворожій Москві_11

Якщо кому невідомо, доповідаю: за адресою, зазначеною засновником Ігорем Соловйом у документах (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 81), у дійсності, розташована... Воєнно-дипломатична академія імені Євгенія Березняка!

За аналогічною адресою був, до речі, зареєстрований такий собі Юрій Коваленко, про якого писали як про співучасника операції воєнної розвідки з викрадення 3 квітня 2021 року в центрі Кишинева колишнього судді Миколи Чауса та його нелегального доправлення в багажнику посольської машини на Батьківщину.

Тому, ще раз підкреслю: жодних приводів підозрювати Романа Цимбалюка у роботі на українську воєнну розвідку просто не існує!

На жаль, наш герой цього разу чомусь не стримався, запанікував, злякався. Вирішив, що виклик на допит до прокуратури – це тільки привід для розслідування його діяльності як нелегального українського резидента.

Якби Луб'янка дійсно отримала найменший натяк, що Роман може вести шпигунську діяльність, його не стали б викликати до прокуратури, а жорстко затримали, як це трапилось, наприклад, у випадку з нашим іншим "нелегалом" Романом Сущенком.

На підтвердження цієї думки, намагаючись заспокоїти Цимбалюка, у Москві пішли на нечуваний крок: начебто скасували виклик на допит! Але пізно! Таких образ українські журналісти не пробачають:

«И пресс-служба того же президента ждёт, когда же придёт неудобный и наглый Цимбалюк, и можно будет показать демократический и дружелюбный настрой Путина в прямом эфире! Потому что Путину можно задавать любые вопросы, он их ждёт и без них скучает, но некому их задавать…» (Роман Цимбалюк, 23.12.2021).

Як писав класик: «Не вынесла душа поэта позора мелочных обид…»

У першому ж інтерв'ю після повернення для hromadske.ua Цимбалюк зізнався:

 «Я виїхав із Російської Федерації, оскільки вважаю, що є загроза моїй особистій безпеці. Російська хунта, здається, себе проявила. І зараз нібито вони кажуть, що відкликали виклик на допит, але це не означає, що його не буде знову».

Образився! Цимбалюк – це неперевершений український містер Бін! Геніально: імідж повного ідіота зовсім обеззброює будь-яку контррозвідку...

Зовсім інше враження справляв після затримання ФСБ вищезгаданий нелегальний резидент у Парижі, власний кореспондент "Укрінформ" Роман Сущенко: по військовому підтягнутий, випещений, справжній полковник!

Роман Сущенко
Роман Сущенко

У нього на лобі намальовані дві вищих освіти, перша з яких – Київське вище танкове інженерне училище, потім 10 років військової служби, зокрема впродовж 1997-1998 років він брав участь у миротворчий місії в Боснії та Герцеговині, де відповідав за зв’язки з громадськістю.

У 2001 році звільнився в запас у званні майора і відразу перейшов на роботу до державного інформаційного агентства "Укрінформ". Якби він перейшов працювати в "Українську правду" або на "5 телеканал" – ніхто б слова не сказав. Бо всі ж розуміють, що робота в державних ЗМІ – це неприбуткове витрачання часу. За який рахунок майор запасу Сущенко збирався годувати сім’ю? Не допомогло Сущенку й те, що його публікації були виваженими, переважно стосувалися поточних французьких новин, автомобільних виставок і культури. Жодних гострих випадів у бік Росії...

І тим не менш, його абсолютно бездарно, зрадницьки, здали колегам у Москві: невідомо якого дідька "Особистий водій Байдена", він же "Хом'як", він же начальник ГУР МО України Валерій Кондратюк наприкінці вересня 2016 року раптово відправив Романа Сущенка з Парижу до Москви, начебто у сімейних справах, за легендою – у гості до двоюрідного брата.

30 вересня 2016 року Сущенко зустрівся з "кумом" – старим знайомим, військовим, який служив у внутрішніх військах, і, начебто, хрестив його дитину. Як з'ясувалося, "кум" вже певний час діяв під контролем ФСБ. Під час зустрічі «кум» підсунув Сущенку диск, на якому начебто були якісь секретні дані про навчання внутрішніх військ та збройних сил РФ. У момент передачі диска Романа Сущенка було затримано "на місці злочину", а наступного дня – 1 жовтня 2016 року – о пів на дванадцяту ранку його вже чекала суддя Лефортовського районного суду міста Москви Анна Антіпова, щоби обирати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.    

Не важко здогадатись, що нашим резидентом у Парижі просто пожертвували, як пішаком у великій грі. Що прикметно: через два тижні після скандалу "Хом'яка" було призначено Указом №465/2016 від 15 жовтня 2016 року на посаду заступника Глави Адміністрації Президента. Кожному – своє: кому в Лефортово, кому на Банкову...

Між тим, Василь Бурба, який прийшов на заміну "Хом'яку" на вулицю Електриків, 33, намагався як міг, в межах своїх розумових здібностей, рятувати нашого "нелегала" із московської в'язниці. Цих здібностей виявилось замало, тому він наказав своєму заступнику генерал-майору Павленку підписати та оприлюднити через "Укрінформ" унікальну, не маючу аналогів у світі за рівнем своєї безглуздості, Довідку №222/7/1830 від 26 грудня 2016 року про те, що громадянин України Сущенко Р.В. військову службу в ГУР МО не проходив...

Наша людина у ворожій Москві_15

Можу собі уявити регіт на всю Луб'янку, коли цей папірець оприлюднили з посиланням на адвоката Марка Фейгіна:

«Головне управління розвідки Міністерства оборони України письмово підтвердило, що незаконно заарештований у РФ журналіст Укрінформу Роман Сущенко не є їхнім співробітником».

Пам’ятаєте класику кіно – "Місце зустрічі змінити не можна", коли Шарапов у відчаї запитує Горбатого, що йому зробити, щоби викликати довіру:

«...самому что ли зарезаться, или справку принести от милиционеров, что я у них не служу?».

У принципі, всі спецслужби світу в усіх випадках категорично заперечують приналежність будь-яких цивільних осіб до свого складу. Але ніде й ніколи справа не доходила до того, щоби з такої нагоди видавати довідки та публікувати їх в ЗМІ.

Свого колегу як міг намагався рятувати й сам Роман Цимбалюк. Примчавшись до горезвісної буцегарні ФСБ, прямо біля воріт СІЗО Лефортово він повідомив журналістам, що добре знайомий з Романом Сущенком:

«Сто відсотків він – журналіст. Я його пам'ятаю ще на ті часи, коли я працював у Києві. Він кореспондентом «Укрінформу» в Парижі працює років вісім останніх, а може ще більше», – заявив Роман Цимбалюк.

На жаль, поручництво колеги по роботі, прописаного в Києві на вулиці Електриків, 33, чомусь не допомогло. Довідка ГУР МО України також жодним чином не полегшила долю затриманого Романа Сущенка, радше навпаки – підняла йому ціну як товару для обміну заручниками між Україною та Росією: 4 червня 2018 року Московський міський суд визнав українського журналіста Романа Сущенка винним у шпигунстві за ст. 276 Кримінального кодексу РФ та засудив його до 12 років позбавлення волі у колонії суворого режиму. 12 вересня 2018 року Верховний суд РФ залишив апеляційну скаргу без задоволення, а вирок без змін.

Він повернувся на Батьківщину тільки 7 вересня 2019 року, на своє професійне свято – День воєнної розвідки України, під час обміну "35 на 35" разом з двадцятьма чотирма полоненими українськими моряками, захопленими у Керченській протоці 25 листопада 2018 року, та десятьма іншими відомими в'язаннями, зокрема режисером Олегом Сенцовим.

На жаль, Бурба і "бурбівці" не засвоїли жодних висновків з цієї прикрої історії. Наступного разу, коли 25 жовтня 2017 року в Білорусії КДБ РБ затримав за підозрою у шпигунстві на користь України іншого колегу Романа Цимбалюка по роботі – Павла Шаройка – наша воєнна розвідка наступила на ті самі граблі.

Враховуючи особливі відносини між Києвом і Мінськом, білоруська сторона намагалась підійти дуже делікатно до цієї неприємної ситуації, вирішивши не розголошувати факту затримання Павла Шаройка як іноземного розвідника-нелегала. Дружина затриманого – Наталія Шаройко, яка теж була начебто журналістом, але відкрито виконувала завдання командування на посаді оглядача Центрального друкованого органу Міністерства оборони "Народна армія", – підписала в КДБ РБ зобов'язання про нерозголошення даної ситуації. Більш того, невдовзі після арешту Шаройка, 2 листопада 2017 року, президенти Білорусі та України зустрілись в Дубаї й домовились зберегти в таємниці факт арешту в Мінську українського розвіднику, при цьому Лукашенко пообіцяв Порошенкові, що він помилує Шаройка зразу після засудження за шпигунство.

Але на "Острові" вирішили погратись у геополітику й звинуватити Лукашенка в провокації проти українського так би мовити журналіста. Палієм скандалу виступив голова Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія, у відомстві якого ГУР МО України працевлаштувало свого офіцера діючого резерву Павла Шаройка і який на сторінці Facebook розголосив те, що не підлягало розголошенню:

Наша людина у ворожій Москві_17

А потім у бій пішла важка артилерія – наразі покійний Дмитро Тимчук, який вкоротив собі вік 19 червня 2019 року, не змігши пережити обрання Одного з "Найвеличніших Лідерів Світу" (с) шостим президентом України та втрати депутатського мандату. За цей мужній вчинок зі скорочення кількості депутатів "Народного Фронту" 27 червня 2019 президент Зеленський нагородив покійного Орденом "За мужність" III ступеню посмертно.

17 листопада 2017 року підполковник Тимчук із солдатською прямотою висловив усе, що думає про злочинний режим Олександра Лукашенка.

Наша людина у ворожій Москві_19

Розвідником, безумовно, не обов'язково народитись, але бажано хоча би намагатись вчитись, тягнутись до високого... Про небіжчиків не будемо казати поганого, але Дмитро Тимчук став символом. Зразком журналіста, який більше схожий на танкіста...

Дарма, звісно, він не зміг стулити пельку й згадав Олександра Григоровича незлим тихим словом. Нагадую, це було у п'ятницю. А в понеділок 20 листопада 2017 року Комітет державної безпеки Республіки Білорусь вже передав привіт через 1 канал Білоруського телебачення і Тимчуку, і начальнику ГУР МО України Василю Бурбі разом з колишнім керівником Служби зовнішньої розвідки Віктором Гвоздем.

У цьому сюжеті, окрім щиросердного зізнання затриманого Павла Шаройка в роботі на ГУР МО України, спливло багато пікантних деталей: і як намагалися посварити Шаройка з Гвоздем, і що Тимчук – це таке собі цінне військове майно, яким укомплектований сайт "Флот 2017", яке було передане від ГУР МО до СЗРУ тощо.

Наша людина у ворожій Москві_21

До речі, невідомо навіщо Шаройко зберігав посвідчення Всеукраїнського громадського об'єднання "Об'єднання ветеранів розвідки України", код ЄДРПОУ 26333437, чиїм керівником є Володимир Легомінов, який був у числі перших керівників тоді ще Управління розвідки Генерального Штабу  Збройних Сил Укрїани, до створення ГУР МО.

Яка на все це була відповідь з вулиці Електриків, 33? Просто феноменальна!

Оскільки дурних підписувати довідки, як у випадку з Романом Сущенком, не знайшлося, то "натягнули" прес-службу ГУР МО виступити невідкладно, 20 листопада 2017 року, з відповідною заявою про спростування приналежності Шаройка до воєнної розвідки. Хотіли як краще, а вийшло як завжди...

Наша людина у ворожій Москві_23

На цей раз вже не витримав «останній диктатор Європи», і розповів через п’ять днів, як воно було насправді: «Я йому (Порошенку – прим. авт.) зізнався, що з першого до останнього дня операції з нейтралізації шпигунської мережі був в курсі. Така практика – голова КДБ мені доповів одразу», – заявив Лукашенко. За його словами, на зустрічі з Порошенком було досягнуто домовленості не надавати справі розголосу, але українська сторона її порушила.

«Вони підняли гвалт, все було виплеснуто в засоби масової інформації. Що мені залишалося робити? Я скасував своє рішення і сказав викласти деякі факти в ЗМІ, щоб люди розуміли, що ми не нагнітаємо обстановку у відносинах з Україною. І ми показали. Цей чоловік зізнався, де працював, як працював. Купа матеріалів додатково є. Не знаю, навіщо був потрібен цей скандал. Але вони порушили нашу домовленість», – підкреслив Лукашенко.

Можна зрозуміти Олександра Григоровича: він після 2014 року як міг підтримував Україну, навіть ризикуючи невдоволенням Кремля, а тут його "віддячили" по повній програмі... Незважаючи на те, що "цирк поїхав", забутий усіма Тимчук біг услід і все вимагав від українського МЗС примусити (!) Лукашенка відпустити його колишнього начальника по службі... "Бацька" цього не забув і не пробачив. Він помилував Шаройка, але тільки за два роки, 3 жовтня 2019 року, невдовзі після "пакетного обміну" між Україною і Росією за формулою "35 на 35".

Але все це в минулому. Якби зараз щось трапилось із Романом Цимбалюком, то комбриг Буданов навіть не зміг би видати йому довідку про те, що він не служить у воєнній розвідці з тих прозаїчних причин, що через свої легендарні слабоумство й відвагу замість одного ГУР МО в Україні з’явилися цілих два Головних управління розвідки, але обидва виявились юридично неповноцінними створіннями.

Перше, канонічне ГУР МО, зашифроване під найменуванням військової частини А0515 за адресою 04176, м. Київ, вул. Електриків, 33, відомості про яку були внесені 15.12.1997р. Головним управлінням оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України до ЄДРПОУ за кодом 22990919 та керівником якої 04.09.2020р. зареєстровано Кирила Буданова замість вибулого Василя Бурби. Наразі ця установа сама себе позбавила статусу юридичної особи, домігшись через суд скасування усіх записів про себе в Єдиному державному реєстрі, починаючи від запису про внесення до ЄДР і закінчуючи записом про реєстрацію Кирила Буданова керівником юридичної особи "Військова частина А0515".

Ухвала Окружного адміністративного суду міста Києві від 8 лютого 2021 року у справі №826/14326/18 перетворила Кирила Буданова на самозванця, і всі папірці за його підписом з юридичної точки зору вартують не більше рулону Обухівського туалетного паперу.

Між тим друге, фіктивне ГУР МО, підпільно клоноване комбригом Будановим під найменуванням «Головне управління розвідки Міністерства оборони України», код ЄДРПОУ 43966883, зареєстроване так само за адресою 04176, м. Київ, вул. Електриків, 33, керівником якого також зазначено Кирила Буданова, виявилось неповноцінним і безплідним створінням, яке не визнають в судах. Воно, як виявилось, не має права навіть видати довідку про розмір грошового забезпечення військовослужбовцю для обчислення пенсії. Куди там вирішувати дійсно серйозні речі... 

Тому, з новим керівництвом ГУР МО, Роман Цимбалюк опинився просто у беззахисному стані. Гірше за це, раніше згаданий віртуальний діяч Анатолій Шарій взяв собі за розвагу систематично ображати й морально принижувати нашого резидента, приписуючи собі в залік "вигнання" Романа Цимбалюка з Москви.

Наша людина у ворожій Москві_25

Містер Шарій стільки уваги приділяє на своєму YouTube каналі скромній персоні Романа Цимбалюка, що закрадається підозра, чи не заздрість це? Бо в цьому віртуальному двобої ми зіткнулись з унікальним парадоксом: великий казкар Анатолій Шарій, 1978 року народження, усім розповідає, що він, начебто, закінчив Інститут розвідки при Київському танковому інженерно-технічному училищі та є військовим розвідником!

Іще один "Джеймс Бонд" на кшталт Андрія Пальчевського: справа в тому, що зазначене військове училище у 1992 році, коли Шарію виповнилось тільки 14 рочків, було реорганізовано в Київський інститут Сухопутних військ, а в 1999 році й зовсім ліквідоване. До речі, це військове училище, у дійсності, закінчив Роман Сущенко, але він значно старший за віком. От і виходить, що дрібний аферист Шарій просто сам хоче стати "Цимбалюком". Що ж тоді лишиться самому Цимбалюку? Стати "Шарієм"?

Бути лицарем щита й меча – це завжди нелегка доля та складний вибір. Через важкі випробування довелося пройти Роману Цимбалюку, але він не складає рук і не полишає надії повернутись у лігво ворога, щоби дихати одним повітрям і пити одну горілку з проклятими російськими сатрапами. Днями, 18 січня 2022 року, Роман Цимбалюк був гостем "Ехо Москви", де повідомив цікавий поворот (неперекладною мовою оригіналу):

«Покинул Россию не только я. По последним сообщениям в российской прессе – около полутора тысяч журналистов. Я такое дело, я же иностранец у вас был. И тут очень важно подчеркнуть, что у меня нет претензий к российскому государству. Почему? – потому что я у вас был в гостях, и вы вправе терпеть меня у себя в гостях или нет. Вот сейчас я вернулся в Киев и конечно, если кто-то мне скажет: Рома, а не уехать ли тебе отсюда куда-то, из России скажет.

Киев – русский город, еще что-то. То тут моя позиция будет совсем другой. То есть тут я царь, тут я хозяин. И таких как я миллионы людей. Просто важно проговорить. Потому что наша внутренняя политика – внутренней политикой, но угроза войны мне кажется это намного важнее и страшнее. Причем для всех. Поэтому слушайте, сегодня мой адвокат Николай Полозов прислал запрос в прокуратуру, где мы пытаемся выяснить, есть ли дело какое-либо в отношении меня на территории России. Если дела нет, тогда что? Чемодан, вокзал, Москва. А что».

На цій оптимістичній ноті «Чемодан, вокзал, Москва» хотілося б завершити цю розповідь та порадити Роману не забувати своїх благодійників з МЗС РФ і зателефонувати Маші Захаровій, бо жіноче серце – не камінь. Одним словом, як кажуть у них на Смоленській площі, «В обиду не дадим. Держись там!».

ІНШІ ОПІНІЇ
Читайте також:
Світ
Агресивні дії росії в Україні та прихована підтримка війни з боку комуністичного Китаю не лишилися не поміченими у країнах Далекого Сходу.
16 травня, 18:02
Світ
У Великій Британії створили спеціальний урядовий підрозділ по боротьбі з кремлівською пропагандою та дезінформацією під назвою GIC.
20 березня, 19:17
Світ
Державна рада Фінляндської республіки займатиметься просвітництвом російськомовних громадян щодо кремлівського нападу на Україну.
18 березня, 21:28
Опінії
Телевізор ніколи не замінить холодильник. І кремлівський бункерний щур мав би на це зважати, але поставив усе на кін і пішов va banque.
09 березня, 13:00
Опінії
"Всіх розстріляють і посадять якесь російське опудало на Банкову..."
14 лютого, 20:05