Наша війна проти РФ не триватиме до 2029 року

Фронт, у цілому, тримається, хоча ворог просувається у деяких секторах Донеччини. Ключове питання — доукомплектації бойових бригад...

Цієї весни в суспільстві діаметрально протилежні настрої в порівнянні з тогорічного. Тоді була ейфорія від того, що скоро почнеться неминучий, як рок, український контрнаступ, який якщо і не закінчить війну перемогою, то принаймні максимально її наблизить.

Натомість зараз про наші контрнаступи кажуть лише популісти. А суспільство поступово охоплює зневіра в позитивному закінченні війни (зокрема, за даними соцопитувань, кількість тих, хто вірить в «безумовну перемогу» постійно скорочується).

Звичними сюжетами медіа стало протиставляння військових цивільним, суспільство непокоїть закон про мобілізацію та «утиски прав» українців, що перебувають за кордоном. Із поповненням ЗСУ відчуваються чималі труднощі, недарма анонсували створення окремих підрозділів з ув'язнених, які погодяться йти до армії.

Загалом, становище важке. Ворог відновлює та накопичує сили; недарма ж Кирило Буданов дає прогнози про важкі середину травня та початок літа (а не про те, що ми будемо в Криму цього року, як два роки перед тим).

Кількість контрактників, які записуються в армію РФ, не зменшується. Це пояснюється взаємодією патріотичної пропаганди та високими виплатами, що приваблює чоловіків із депресивних регіонів, а також примусовою мобілізацією та переводом на контракт мігрантів із Середньої Азії, які отримують російські паспорти.

ВПК у них теж працює, навіть міністр оборони Німеччини каже, що російські заводи вже не тільки задовольняють потреби війська, а заповнюють склади. І згідно із заявами декого з їхніх військових, воювати проти України РФ збирається до 2029 року.

Проте всіх заспокою: до 2029 року ця війна не триватиме. Річ у тому, що зараз світ очікує перезавантаження глобальної геополітичної повістки, у зв'язку із потенційним приходом до влади Дональда Трампа у США (цікаво, що останній вже змінив свою риторику стосовно України, ставши до нас більш прихильним).

Неминучим наслідком цього стане примус України та РФ до миру чи то до перемир'я, орієнтовно це станеться десь в першій половині наступного року. Не буду зараз гадати про умови, бо це без сенсу.

Вочевидь, росіяни за цієї ситуації, за час, що лишився, будуть намагатися просунутися на фронті якомога далі, щоби відкусити трохи більше нашої території. У нас інше завдання — втримати територію та по можливості відбити хоча б частку втраченого.

З цього випливає наша очевидна стратегія на середину та другу половину цього року — перебувати в обороні, щоби вимотати та знекровити російські армії, що підуть в наступи на різних ділянках фронту. При нагоді — завдавати потужних контрударів у сподіванні, що вони не лише відкинуть противника, але і створять умови для деокупації тих чи інших районів, щоби завоювати трохи більше вигідних позицій перед тим, як нас почнуть змушувати до перемовин.

Чи під силу нам це? Цілком, попри весь негатив, що зараз вітає навколо нашої країни, армії та оборонних зусиль, бо позитивних моментів для нас теж вистачає.

Іноземна допомога нам іде, нехай і не так, як хотілося б, але постійно. Ми продовжуємо бити по російських НПЗ, нафтових сховищах та по воєнно-промислових об'єктах.

Фронт у цілому тримається, хоча противник просувається у деяких секторах Донецької області, критичної загрози там наразі немає. Ключове питання у доукомплектації бойових бригад та у можливості забезпечити якісний вишкіл.

Час і ресурси наразі для цього також є. А далі, як казали у нас у команді в часи мого футбольного юнацтва перед матчем з сильним суперником: «Поборемося».