Орендарі та власники історичних будівель тепер зобов’язані дбати про пам'ятки архітектури

Верховний Суд виніс рішення у справі збереження історичних будинків.

Власник або уповноважений ним орган, який уклав охоронний договір щодо збереження об’єктів культурної спадщини, несе відповідальність за його невиконання, а органи охорони культурної спадщини зобов’язані заборонити будь-яку діяльність таких осіб, що створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Такого висновку дійшли судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Вони розглянули адміністративну справу № 826/6522/15 (адміністративне провадження № К/9901/14853/18) за позовом товариства з обмеженим відповідальністю «Дім на Пушкінській» до Управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації про скасування припису.

Суть справи

Чиновники з Управління охорони культурної спадщини після огляду належних позивачеві будинків («Міська садиба Міхельсона» на вул. Пушкінській у Шевченківському районі м. Києва), які є пам’яткою архітектури місцевого значення, у висновку зазначили, що умови охоронних договорів у частині збереження об’єктів культурної спадщини власник не виконує, що призводить до погіршення стану пам’яток архітектури.

Таке рішення було прийнято на основі того, що садиба не має ознак використання і перебуває в незадовільному аварійному стані.

Зокрема перевіркою також було встановлено, що у деяких кімнатах будинків немає підлоги та перекриття; наявні пошкодження архітектурних елементів; вибиті шибки; виявлені вертикальні та горизонтальні тріщини на фасадах.

При цьому реконструкційних робіт власник не проводив. Також у звіті було відзначено, що прилегла територія у незадовільному стані й потребує проведення робіт із благоустрою.

Надалі цей висновок послужив прийняттю оскаржуваного припису, в якому було зафіксовано, що ТОВ не виконує вимог охоронних договорів у частині утримання пам’яток у належному стані, своєчасного проведення ремонту і робіт для впорядкування їх території, проведення реставраційних робіт, чим порушено ч. 1 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Вважаючи цей припис незаконним, представники ТОВ оскаржили його. На обґрунтування позову юристи компанії вказали, що чиновники з КМДА, приймаючи зазначений припис, не дотрималися вимог щодо форми та порядку його прийняття. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги підприємців.

У свою чергу Верховний Суд України не погодився з цим рішенням суду апеляційної інстанції, вказавши, що під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону.

А саме – Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об’єкта культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 вказаного Закону власник або уповноважений ним орган, користувач зобов’язаний утримувати пам’ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Згідно зі ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» приписи органів охорони культурної спадщини є обов’язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Таким чином, колегія суддів ВС вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що під час огляду пам’ятки архітектури чиновники КМДА виконували повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини. Також правильним є і висновок суду першої інстанції, що умов охоронних договорів у частині збереження об’єктів культурної спадщини власник не виконує, а це призводить до погіршення стану пам’яток архітектури.

Враховуючи наведене, колегія суддів підтримала позицію управління охорони культурної спадщини щодо законності притягнення позивача до відповідальності, оскільки він порушив умови виконання охоронних договорів у частині збереження об’єктів культурної спадщини, що призводить до погіршення стану пам’яток архітектури.

Важливість даного рішення

Чимало пам’яток культури у багатьох містах України перебувають у власності або оренді приватних підприємств. Однак, бізнесмени часто нехтують вимогами стосовно збереження пам’яток, не проводячи реконструкційні роботи. Очевидно дане рішення стане прецедентом і спростить можливості держави контролювати збереження історичних будинків.