Початок 30-х років: у Полтаві експериментували над навантаженням і терміном навчання студентів

ІСТОРІЯ
17 травня, 16:39
Викладачі та студенти (початок 1930-х рр.).  У центрі сидить директор інституту Карл Жагар
Викладачі та студенти (початок 1930-х рр.). У центрі сидить директор інституту Карл Жагар
Фото: bastion.tv

Створення Інституту соціального виховання мало виховати «радянського громадянина»...

Постанова Ради Народних Комісарів (РНК) СРСР від 23 липня 1930 р. «Про реорганізацію вищих шкіл, технікумів і робітфаків» і РНК УСРР від 11 серпня 1930 р. «Про реорганізацію мережі і системи педагогічної освіти» (фактично документ ідентичний, бо попри декларовану федералізацію, СРСР все більше перетворювався на уніфіковану унітарну державу), сприяли тому, що 24 серпня 1930 р. прообраз нинішнього Полтавського національного університету імені (ПНПУ) В.Г. Короленка з Полтавського інституту народної освіти (ПІНО) (назву носив з 1921 року) перетворено на Інститут соціального виховання (ІСВ), аналогічна доля чекала й інші педагогічні заклади України.

Тепер навчання мало тривати не 4 роки як у ПІНО, а 3! Причиною змін стало рішення про прискорений процес індустріалізації. Ще у грудні 1925 р. ХIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на неї. У 1928 р. почалася І-ша п’ятирічка. Її мета полягала у тому, аби наздогнати й перегнати провідні буржуазні, капіталістичні держави Заходу в розвитку промисловості.

Головним об’єктом зростання мала стати важка промисловість, яка, згідно з планами, повинна була зрости на 330%.

Протягом 1929 р. капіталістичні держави Заходу вступили у «велику депресію»; внаслідок цього обсяг зростання промисловості в УСРР становив 40%. Піднесені цими успіхами, керівники СРСР вирішили ще прискорити процес зростання економіки. План 1930-1931 рр. передбачав зростання ще на 45%.

Звісно це була авантюра, але як часто буває у тоталітарних країнах, від цього непродуманого рішення стали залежними не лише промисловці, а й науковці та освітяни, які мали у стислі терміни готувати висококласних спеціалістів

У рамках індустріалізації потрібні були кадри, які б могли працювати на новому на той час обладнанні. Тому була запроваджена обов’язкова для всіх дітей безоплатна семирічна освіта у містах, а згодом – у селах. Це рішення вимагало зростання кількості вчителів, тому було прийнято рішення зменшити період навчання та навантаження у закладах педагогічної освіти, що вело до погіршення якості підготовлених кадрів. Крім того зросла кількість педагогічних ЗВО із 13 у 1930 р. до 37 у 1931 р. Зокрема, відтепер педагогічні заклади існували ще й у Кременчуці, Лубнах, Червонограді (ліквідований у 1933 р., із переведенням студентів до Полтави).

Це були міста округу нинішньої Полтавщини, які згідно з новим адміністративно-територіальним устроєм 27 лютого 1932 р. увійшли до складу Харківської області. Ударні темпи підготовки педагогів, помножені на провал прискореної індустріалізації, погана якість підготовки фахівців, привело до повернення у 1933 р. 4-річного навчання.

Активно розвивалася наукова діяльність, у січні 1930 р. у Харкові, тодішній політичній та науковій столиці УСРР, була захищена перша в історії Полтавського інституту дисертація на тему: «Творчість Мирослава Ірчана», автором якої був Григорій Йосипович Майфет.

У жовтні 1930 р. новим директором інституту призначили Карла Петровича Жагара. За національністю він був латиш, походив з Вітебської губернії. Навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету, який не закінчив, перевівшись до Одеського університету, який так само покинув.

Початок 30-х років: у Полтаві експериментували над навантаженням і терміном навчання студентів_1

Працював протягом 1912-1917 рр. викладачем математики у Петербурзі, Саратові, Києві. У 1921-1923 рр. викладав в Одесі. У 1924 р. прийняв пропозицію зайняти посаду викладача в Житомирі. У різний час був директором технікумів у Шепетівці та Нікополі. Потім став директором ІСВ, через рік його перевели до міста Сталіно (Донецьк), потім працював у Новгороді. У 1938 р. заарештований і рішенням «трійки» розстріляний у Ленінграді.

У 1930 р. розпочався процес формування кафедри хімії. Її створювали на базі кабінетів, які вже діяли. До посад кабінетних завідувачів додали лаборантів, майстрів і техніків. Наказ директора інституту №82 від 25 жовтня 1931 р. затвердив особовий склад кафедри хімії. Керівником призначили відомого вченого і дослідника Й. Власенка, також до першого складу увійшли: К. Лопатін, О. Колонтай. Асистентом призначили П. Перев’язко, лаборантом –– випускника ПІНО М. Пилипченка. 10 грудня 1932 р. було запроваджено посаду декана природничого факультету.

У період Голодомору – одного з найважчих періодів історії України, директором інституту був Родіон Петрович Куліненко, який походив з українських козаків Кубані. Народився у 1891 р., навчався у церковноприходській школі. Вищої освіти не мав. Спочатку працював на домашньому господарстві, а з 1916 р. – на олійному заводі. Тоді ж був мобілізований до царської армії. Службу проходив на Кавказі у Тифліському парку авіації (зараз місто Тбілісі). У 1918 р. вступив до ВКП(б), був сільським головою на Катеринославщині (зараз Дніпровщина). Працював у Павлограді, згодом перебував на партійних посадах на Кавказі.

Для подальшого просування партійною лінією упродовж 1922-1925 рр. навчався в Комуністичному університеті імені товариша Артема. Потім протягом 1925-1927 рр. був аспірантом Українського інституту марксизму, вивчав історію Заходу. Згодом викладав історію партії у Ніжинському та Кам’янець-Подільському педагогічних інститутах. У жовтні 1931 р. призначений директором ПІСВ, де читав курс «ленінізму», проте фактично більшу частину свого робочого часу проводив не у Полтаві, а у відрядженнях.

Було створено технічно-математичний відділ, мовно-літературний, історико-економічний, агробіологічний відділи (факультети). На шкільному факультеті починає працювати Іван Мазепа, випускник Полтавського ЗВО 1929 р. Один з найвідоміших українських педагогів, зоологів, майбутній секретар Полтавського та Львівського обкому ВКП(б), майбутній міністр кінематографії і культури УРСР, а також професор і декан Національного університету імені Т. Шевченка. Величезний вплив на його становлення як особистості, науковця і педагога справили декани шкільного факультету Іван Ромер, а згодом Юрій Цигененко.

Дедалі більший ідеологічний тиск на науку, боротьба із «контрреволюцією, українським буржуазним націоналізмом» мали величезний вплив на формування навчальних планів інститутів.

Зокрема, передбачено було вивчення таких предметів:

1. Предмети, які несли смислове та ідеологічне навантаження на студентів і стосувалися проблем марксизму-ленінізму.
2. Предмети, які ознайомлювали в цілому з виробничими процесами.
3. Предмети педагогічного циклу.

Перед педагогічним колективом ІСВ стояло не стільки завдання дати фахові знання із певних галузей, скільки підготувати особу для потреб «індустріалізації та колгоспів», «ідейного трудівника, який буде виховувати людину нового типу –– радянського громадянина». Через постійні коливання підходів до формування ідеології, назви кафедр постійно змінювалися, так само як і обсяг навантаження та список предметів, які вони мали читати.

10 грудня 1932 р. виданий наказ директора ПІСВ за яким створили нові факультети, які поділялися на відділи, а ті своєю чергою на кафедри (всього тепер існувало 12 кафедр):

1. Факультет соціально-економічний, на чолі якого поставили Ю. Циганенка, який поділявся на відділи:
а) Історико-економічний (включав кафедри: діамату, історії, економіки).
б) Мовно-літературний (кафедри мовознавства та літературознавства).
в) Інспекторсько-методичний (включав кафедри педолого-педагогічну та дошкільного виховання).

2. Факультет агроматематичний (на чолі з Ю. Костенецьким) поділявся на відділи:
а) Агробіологічний (включав кафедри біології, хімії та реконструкції сільського господарства).
б) Техніко-математичний (кафедри фізики і математики).

Ці зміни були зумовлені із переходом на систему навчання за певними спеціальностями. Декан Ю. Циганенко відповідав за педагогічну практику студентів, а Ю. Костенецький – за виробниче навчання. На роботу з організацією навчання заочників призначили керівником В. Оголевця.

У цей час остаточно утвердився принцип обов’язковості засвоєння студентами знань із предметів марксизму-ленінізму (історії класової боротьби, ленінізму, діалектичного матеріалізму, історії більшовизму, національне питання, політекономії, економічної географії). Їх викладали часто у збиток фаховим знанням (жодна педагогічна дисципліна не увійшла до списку обов’язкових), формуючи не надто кваліфікованих спеціалістів.

Також були змінені графіки навчального процесу. Навчання восени 1933 р. мало розпочинатися вже не 1 жовтня, а 1 вересня. Індустріалізація набирала свої обороти, а разом із нею і темпи підготовки фахівців. Україна як і СРСР готувалася до економічного стрибка, який потягнув Голодомор та виток репресій.

Автор : Микола Шевчук
Читайте також:
Понад 700 освітян вимагають від профільного міністерства Іспанії посилити роль державної іспанської мови у низці автономних регіонах.
вчора, 09:23
У Міністерстві освіти підкреслюють, що шкільна адміністрація не має права збирати кошти з батьків на маски та санітайзери.
31 серпня, 14:49
Абітурієнти з окупованих військами РФ грузинських територій будуть зараховані до вищих навчальних закладів країни без обов'язкових іспитів.
07 липня, 10:32
Міністр освіти поки не уявляє, як першокласники зможуть піти в школу дистанційно
04 липня, 16:50
Випускники шкіл за бажанням можуть скласти ДПА у формі ЗНО.
17 червня, 12:35
Впровадження реформи в галузі освіти передбачає скорочення шкіл і оптимізацію бюджетних витрат на них.
06 червня, 10:10